Православні християни 12 липня святкують День першоверховних апостолів Петра і Павла. Ці два великi апостоли залишилися назавжди для всіх поколінь християн нетлінним прикладом вірності Синові Людському — вірності, доведеної їх мученицькою смертю у Римі в ім’я Христа.
Обидва сучасники Ісуса, Петро і Павло, були дуже різними людьми. Петро (він же Симон, син Йонин) — родом бідний рибалка, людина проста і чистої душі, що прагне до віри, пішов за Учителем серед перших і був одним із найближчих і улюблених учнів Христа. Саме йому Син Божий сказав: «Ти скеля, і на скелі цій зведу Я Церкву Свою — і сили адовi не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те пов’язаним буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те зв’язаним буде на небі!» (Євангеліє від Матфея, 16,18.19). Апостол Петро проповідував Євангеліє в Іудеї, Антіохії, Галатії, інших землях і дійшов до Рима, де й було його розіп’ято гонителями християн (64 р. н.е.).
Апостол Павло — вихідець із Тарса Килікійського, із знатної й освіченої фарисейської сім’ї, мав від народження римське громадянство. Савл (таким було його первісне ім’я) у юності — безжалісний гонитель християн. Та якось на шляху до Дамаска йому явився з неба Господь у осяйному світлі і запитав: «Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш» (Діяння апостолів, 19.4.).
З цієї миті Савл, на якого зійшла благодать Бога, названий Павлом, став ревним проповідником слова Христа, об’їхав кілька разів усі провінції Римської імперії, всюди запалюючи факел християнської віри, першим почавши проповідь Євангелія у всесвітньому масштабі. Його страчено в Римі за імператора Нерона (67 р. н.е.) шляхом «усічення во главу». Світлі образи апостолів Петра й Павла — це дві вічні іпостасі жертовної віри: віри гарячого серця і світлого розуму.
