14 січня ідейний натхненник та організатор етнічного фестивалю «Країна мрій» Олег СКРИПКА зібрав усіх на «Щедрі вечорниці». Саме так їх називають у Старий Новий рік. За віруванням наших прадідів, у цей вечір на землю сходить Щедрий Бог. Тому подають вечерю з багатьох страв, наливають міцної настоянки, але передусім дають скуштувати «багатої куті» — з горіхами, маком, медом, родзинками чи курагою, пшеницею чи рисом... Господарі вдячні за щедрівки на віншування «на той Новий рік, аби жилося краще ніж торік»...
Біля Андріївської церкви у Києві зібралося чимало охочих завітати на вечорниці. Звідти Маланка з Василем зі співами вирушили до кафе-Бабуїн «Квартира». Дорогою циганка дівчатам обіцяла поворожити спершу за сережки та перстені, а потім згоджувалася й за кілька копійок. Чорт, як усяка нечиста сила, з’являвся зненацька, й перелякані діти ховалися за маму чи просилися до тата на руки. Дитячий плач, сміх, жарти, галас, дівочий спів, музика лунали Андріївським узвозом аж поки товариство не прибуло на місце. Там уже з порогу частували сливовою та вишневою наливками, припрошували скуштувати куті — п’яти видів, навіть з курагою, бананами, солодкою кукурудзою!
В очікуванні господаря почали щедрувати. Олег Скрипка вийшов зустріти вертеп та привітатися з гостями: фольклорними колективами «Гуртоправці», «Гуляйгород», «Буття»; відомими видавцями, бардами, кобзарями, художниками, політологами, бізнесменами. Вони прийшли з дівчатами чи дружинами й дітьми, а хто — й більшим товариством: сестрами, братами, кумами. Кожен одягнув вишиванку, плахту, намисто, кептар, запаску або увесь стрій. Можна було обирати того, хто найкраще представив український народний костюм. «Бачу багато нових облич. І це приємно, — каже лідер «ВВ». — Очевидно, забавлятися на наших вечорницях стає модно! Я лишень кілька років тому почав пізнавати українську традицію. До того не святкував ні Миколая, ні Різдво, ні Старий Новий рік... Цього року 7 січня до мене додому завітав фольклорний колектив «Божичі». Разом співали колядки одну за одною — невідомі й маловідомі, віднайдені під час експедицій на Правобережній та Лівобережній Україні. Ввечері аж батьки зателефонували — образилися, що не подзвонив і не привітав iз Різдвом. А я так співав, що й не помітив, що то була вже пізня година. Відчуваю, що наші народні пісні пройняті мудрістю українського народу, у них — емоції, світогляд, світовідчуття українців. Надалі вечорниці відбуватимуться щомісяця і будуть присвячені релігійним та календарно-обрядовим святам. Аж поки влітку не пройде вдруге «Країна мрій».
Кобзар Тарас Компаниченко розповів «Дню», що колись селяни, дрібна шляхта та українська аристократія проводили кожен свої вечорниці. Селяни збиралися у котроїсь удови в хаті, шляхтичі — гонорово в корчмі, а тодішня політична еліта запрошувала собі рівних гостей у власні маєтки.
Вона могла оплатити приїзд виконавців чи навіть цілого оркестру із Західної Європи чи Сходу. Але здебільшого запрошувала українських торбаністів, камер-гуслистів, кобзарів, випускників Глухівської співецької школи... За словами Тараса, ці історичні свідчення є ще одним вагомим доказом, яка музика повинна звучати на сучасних вечорницях: якісна, глибока прадавня або ж сучасна. І вона звучала: старовинні колядки та щедрівки у виконанні гуртів «Гуляйгород», «Буття», «Божичі». Українські народні «Їхали козаки», «Ой, ковалю», хіт «Горіла сосна, палала» та власні «Музика дика», «Танці» виконав Олег Скрипка. Фома з «Мандрів» запропонував півгодинну сольну програму, що складалася із вже відомих його пісень «Дочка мельника», «Легенда про Іванка та Одарку» та нових, написаних під час помаранчевої революції: «Проміння», «Не спи, моя рідна земля», «КосаЧина». Тарас Компаниченко зіграв на кобзі свій традиційний репертуар: «Їхав козак за Дунай» (XVIII cт.), французьку пияцьку пісню XVI століття «Турдьйон» та твір на власні музику й вірші «Коляда». У перерві між виступами артистів кілька вертепів колядували та щедрували. І годі було вибрати найоригінальнішу Маланку: кожна зав’язана у квітчасту хустку, а на шиї кілька ниток намиста... з глини...
Діти не особливо зважали на дорослих і бавилися собі самі. Вони витинали дивних звірів та птахів і робили з них прикраси на ялинки, а вату стелили на самій долівці під деревом — а раптом там знайдуться подарунки! Дев’ятирічний Гордій, син директора дитячого видавництва «А-БА- БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича, та восьмирічний Северин, син речника прес-служби МЗС України Маркіяна Лубківського, заспівали «Дню» їхню улюблену колядку «В глибокій долині». Її навчилися, перебуваючи у Гордієвих бабусі та дідуся у селі Нижній Березів на Івано-Франківщині. «У Карпатах ця традиція ніколи не переривалася, — каже Іван Малкович. — Я везу дітей у рідне село. На Різдвяні свята у нас гостюють ще діти моїх сестри та друзів. Всі вони ходять по хатах колядувати. І бачать, що, як прославляють Боже Дитя, то їм ще якась копійчина перепадає. Тож, напевно, сам Бог посилає оці ласощі. Так в дитячому серденьку зароджується віра. Ця коляда входить в кров, і, коли треба, людина очиститься через неї. Якщо я не виколядуюся, мені погано. А як наспіваюся від душі, тоді стабілізується дихання й відчуваю енергетичний запас на цілий рік!»
