У виставковому залі Центру культури та мистецтва НТУ «КПІ» відбулося святкування 100-річчя від дня народження Григорія Івановича Синиці.
Цей талановитий український художник-монументаліст є одними з засновників національної колористичної школи. Григорій Синиця винайшов нову монументальну техніку — флоромозаїку. Цей вид мистецтва включає в себе використання різноманітних матеріалів виключно природного походження: очерет, кукурудзяні стебла, кісточки плодових дерев, кістки тварин, жолуді, каштани, кедрові й соснові шишки, мушлі. У постійно діючій експозицію Центру культури та мистецтва представлено більше, ніж 20 монументальних полотен із флоромозаїки, над кожним із яких автор працював від двох до трьох років.
Життя Григорія Івановича припала на буремні роки. Він пережив революцію, війни та голодомори... Його вели на розстріл до Бабиного Яру, проте Синиці дивом вдалося врятуватися. На очах художника відбулося падіння радянської системи, чиновники від культури якої не сприймала творів майстра, проте Григорій Іванович був переконливий, що обрав вірний творчий шлях... Більше 11 років як немає майстра на цьому світі, проте його твори і досі живуть, вони хвилюють глядачів, а жодна частиночка мушлі, кісточки ще не відпала від його картин. Митець власноруч винайшов формулу унікального клею для своїх полотен та, на жаль, за життя Григорія Синиці ніхто не поцікавився її складовими...
Переглядаючи полотна Григорія Івановича перед очима глядачів проходить немов кольоровий літопис історії слов’ян, Київської Русі та України різних періодів: «Скіфи», «Нестор-літописець», «Ярослав Мудрий», «Байда», «Бабин Яр» ін.
— Я безповоротно зрозумів і засвоїв: народне мистецтво — першоджерело художніх форм... Воно відоме давним-давно, воно жило, набиралося сил у народі, в його надрах, — підкреслював Г. Синиця. — Етнографічні, сюжетні, інші ознаки — це ще не народність. Йдеться про систему мислення, де колір виступає як образ, про глибинне явище самобутнього в палітрі художника...
— Той, хто відвідує цю виставку стає свідком та безпосереднім учасником великої духовної події, — підкреслив Геннадій Варламов, проректор НТУ«КПІ». — Ми отримали у спадок великий скарб майстра. У нас довгий час був суто технічний вуз, проте ще Віктор Кірпічов (колишній декан КПІ) мріяв, щоб у нашому інституті було як у Цюріху: два величезні корпуси, а між ними музеї — технічний і творчий, — і, щоб студенти переходячи з корпусу в корпус мали змогу переглядати найкращі зразки мистецтва. Дякуючи Г. І. Синиці ми мало змогу здійснити другу частину — творчого музею. Тепер, мені здається, сперечання фізиків та ліриків має скінчитися. Адже без митців не була б можливою творчість інженерів, а без інженерів — митців, вони надихають одне одного і в цьому їх єдність.
— Я вважаю, що у своїх роботах Григорій Іванович випередив свій час, — ділиться своїми роздумами Вікторія Тьоткіна, завідувач картинної галереї Центру культури та мистецтва НТУ «КПІ». — Йому судилося створити новий живопис, збудований на колористичній основі, тобто на діалектичному розумінні єдності протилежних кольорів: холодних і теплих, світлих і темних. Винайшовши нову монументальну техніку і дав їй назву — флоромозайка. Подібних мозаїк у світі немає! У руках майстра, який вирізнив естетичну сутність предметного світу природи, звичайні каштани, мушлі та кісточки перетворювалися у дивовижні художні образи.
«Дню» вдалося поспілкуватися з учнем Григорія Синиці та реставратором його робіт — Леонідом Троїцьким, членом Національної спілки художників, членом- кореспондентом Української академії архітектури:
— Я познайомився з Григорієм Івановичем ще в 1966 році, мене дуже вразили його роботи, котрі я побачив у Донецьку. При нещодавній реставрації робіт флоромозаїк Синиці, я новими очима подивився на його творчість. Поглиблено сприйняв його колористичну та композиційну побудову твору, згадуючи його мистецькі тези: «Колорит — основа живопису. Це боротьба теплих і холодних кольорів, темних й світлих, це їх колористична єдність. Ось чим бере народний живопис. Тут сам колір виступає як образ». Як на мене, то до ось цього лаконічного формулювання Григорій Іванович йшов усе своє творче життя. Він був практик і філософ. Окремо хочу сказати і про абстракції Григорія Синиці. Вони адресні і створюють образ, що народився у фантазії художника. Ці картини — сучасні у своєму русі. Усе своє життя Григорій Іванович прожив досить скромно, адже жодної своєї картини він не продавав, а мріяв зберегти цілісність своїх монументальних праць для нащадків. Я вважаю, що ми маємо оцінити цей творчий безкорисливий дар великого українського митця.
