Сергій Шишко відомий передусім як творець «Київської сюїти», величезного циклу живописних творів, над яким він працював понад 50 років. Картини, що склали «Київську сюїту», незмінно захоплювали настроєм «просвітленої гармонії», який відчувався в них дедалі сильніше. «Коли ви зустрічаєтеся з полотнами Сергія Шишка, ви зустрічаєте не лише свято фарб, а передусім щедрість людських почуттів, безмежність доброї лірики й ту задушевність, з якою на вас дивляться очі природи та очі друга», — точно помітив якось Михайло Стельмах.
Тим часом, початок історії під назвою «Життя художника Сергія Шишка» не провіщав нічого подібного. Її витоки, можна сказати, дисгармонійні, але якось стихійно захоплюючі й, до речі, сповнені духу епохи. Інші її епізоди й зовсім є причетністю до легенди. Приміром, Сергію Шишку довелося вчитися в Київському художньому інституті часів бойчукистів і Федора Кричевського. Саме там (і саме так) були створені його перші картини й малюнки. А потім — втеча з третього курсу, повернення в рідний Ніжин. Лише через три роки Сергій Шишко вирішує довчитися, але не в Києві, а в Ленінграді-Петербурзі, у Всеросійській академії мистецтв, тоді головному художньому вузі країни. Тут його вчителем став ще один класик, цього разу радянського мистецтва — Борис Йогансон. Під його керівництвом Сергій Шишко створює свою першу й єдину жанрову картину. Однак і жанр також дуже швидко кане в якусь бездонну й таємничу Лету, що протікає, як здається, під цим просвітлено-гармонійним «Життям художника». Сергій Шишко буде створювати портрети й натюрморти, але, загалом, вони будуть сприйматися в його творчості, скоріше, як виняток. Творець «Київської сюїти» — пейзажист. Проте заради справедливості слід сказати, що найпедантичніші дослідники творчості Сергія Шишка називали його картини «пейзажами- жанрами» — через постійну присутність, зокрема, киян у «Київській сюїті».
Незважаючи на безліч робіт і найдовший список різноманітних охоплених мотивів (аж до Русанівських новобудов), Київ «Київської сюїти» справляє враження дуже камерного — й простору, й часу. Це майже «Осінь у домі» (так називається один з натюрмортів Сергія Шишка), або «Весна в домі», або «Зима в домі». Умовно кажучи, художник пропонує не експедиції, а прогулянки (реальна довжина відстані, звичайно, не має в цьому випадку жодного значення). Зазвичай Сергій Шишко гуляє Хрещатиком («Взимку на Хрещатику») та нинішньою вулицею Богдана Хмельницького (тодішньою вулицею Леніна), взагалі — у центрі («Зимовий ранок»). Крім того, художник нерідко вирушає в Голосіївський ліс, який, проте, навіть у найбільш глухих своїх хащах продовжує виглядати в нього доглянутим і обжитим парком.
Звичайно ж, Києвом і навіть «Київською сюїтою» творчість Сергія Шишка ніколи не обмежувалася й обмежуватися не могла. Він писав Карпати, Крим, Прибалтику, свій рідний Ніжин, нарешті («Інститут ім. Гоголя в Ніжині», «Дощ пройшов»). І все-таки його спадщина напрочуд доцентрова. Вона — як закручена спіраллю галактика, в центрі якої, напевно, — найулюбленіший для художника куточок світу, фонтан у тому парку, що звався колись Першотравневим.
