Цікавий «Форпост» передусім тим, що війська відпрацьовували завдання, які раніше перед ними не стояли. Весь цей час військові в основному, за «радянською» інерцією, готувалися до глобального протистояння, розгортання колосальних сил у вигляді армій і фронтів, що сьогодні навряд чи актуально. Раніше і від командирів було потрібно небагато: проти роти в обороні наступати силами батальйону і навпаки, а порядок того ж наступу чи оборони розписаний аж до дій останнього солдата в бойовому статуті. У нинішніх збройних конфліктах такий підхід просто неприйнятний.
У ході нинішніх навчань ввідні повністю відображали основні завдання, які повинні вирішувати ПСО: локалізація конфлікту на ранній його стадії, виявлення груп противника, миттєве їх блокування і знищення. Ось легенда навчань на аеродромі «Озерне» в Житомирській області. Диверсійна група противника (його реально зображає розвідрота механізованої дивізії) захоплює аеродром на нашій території поблизу кордону і чекає підльоту основних сил, щоб розвернути війська в нашому тилу. При цьому авіація прикриває противника з повітря. Наші війська силами ланки винищувачів вступають у повітряний бій, у цей же час штурмовики атакують наземні сили противника і знищують його засоби протиповітряної оборони. Потім із військово-транспортних літаків Іл-76 десантуються аеромобільні підрозділи, які «остаточно добивають» ворога.
Основне питання, яке відпрацьовувалося, — це забезпечення взаємодії підрозділів. Річ у тому, що Об’єднані сили швидкого реагування в нашій армії створюються не на рівному місці. У частинах визначаються найбільш боєготовні підрозділи, які й входять до складу ПСО. Далі вони займаються «за своєю програмою». В таких умовах дуже важливо відпрацювати «сумісність» підрозділів різних родів військ — наприклад, десантників і танкістів, адже склад угруповань, які повинні провести бойову операцію, визначатиметься в кожному конкретному випадку в залежності від обстановки і сил противника.
Другим завданням було відпрацювання тактики дій. Окопуватися на передовій, зариваючись якнайглибше від ядерного вибуху, як це було десять років тому, і знешкоджувати загін спецназу противника у своєму тилу — далеко не одне і те ж. Сьогодні війська освоюють нову тактику, розроблену з урахуванням останніх збройних конфліктів — війни в Чечні, операції в Афганістані тощо. Використання бойових «двійок» і «трійок», упор на снайперські підрозділи, широке використання всього спектра вогневих засобів (від стрілецької зброї та артилерійського вогню до нанесення бомбово- штурмових ударів авіацією) навіть проти невеликих груп противника — все це вимоги часу.
Оцінюючи дії військ у ході «Форпосту», міністр оборони генерал армії України Володимир Шкідченко зазначив, що створення як Сил швидкого реагування, так і Передових сил оборони взагалі, викликано двома причинами. По-перше, це вимога часу, і подібні структури створюються в багатьох країнах світу. По-друге, для України це також вимушений крок, який дозволяє зберегти обороноздатність держави в умовах, коли армія не забезпечується навіть мінімально ні матеріально-технічними засобами, ні засобами на повноцінну бойову підготовку.
Варто зазначити, що ПСО забезпечуються насамперед серед усіх частин і підрозділів наших Збройних сил. Однак, як показує досвід спілкування з командним складом Сил швидкого реагування, тут також гостро стоїть питання, наприклад, постачання паливно-мастильними матеріалами. Як сказав командир одного з аеромобільних підрозділів, «керівництво намагається забезпечувати наші потреби, але що ми можемо вимагати, знаючи про загальне становище в забезпеченні армії?».
