Гарбузами почастували волонтери Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!» суддів Конституційного суду України. А все через те, що вони визнали неконституційною постанову Кабінету Міністрів України, яка зобов’язувала вчителів розмовляти української мовою в робочий час, включаючи і перерви між уроками.
— Добитися цієї постанови минулого року нам було непросто, — говорить директор Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!» Оксана Левкова. — Документ відображав занепокоєння школярів, що рідна мова вивчається «для галочки». Всім відомо, як у наших навчальних закладах вчителі «скачуть» із мови на мову, виховання в таких умовах нестерпне. Ця ініціатива зрештою й була оформлена постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад» (щодо мови, яку педагоги застосовують у робочий час).
Проте у відповідь на це 52 народні депутати висловили недовіру та звернулися до Конституційного суду України, щоб визнати постанову такою, що нібито обмежує права вчителів, учнів та їхніх батьків.
— Ми переконані, що КСУ мав відмовити у відкритті провадження у справі, на те було достатньо підстав, — пояснює юрист «Не будь байдужим!» Юрій Фартушний. — Наша громадська організація визнає прийняте рішення необѓрунтованим і необ’єктивним.
КОМЕНТАРI
Галина ТЕЛЬНЮК, співачка:
— Дивує сам факт, коли політики виступають проти достойного опанування дітьми українською мовою. У школі мого сина, наприклад, абсолютно всі вчителі на перервах говорять російською. І вважають це нормою. Проте є суттєва різниця: чи продавати російською мовою шкарпетки на ринку, чи викладати історію в школі. І хоч би скільки ми себе втішали, що україномовних пісень, книг чи реклами більшає, позитивних тенденцій все ж не видно. Ми постійно у стані боротьби, яка вже переросла у війну, яку ми програли ще 18 років тому, коли пішли на поводі у сходу, півдня. Час було згаяно, ці реформи мали вводитися раніше, тоді б уже сьогодні ми мали суспільство із грамотною мовою. Ми втратили цілі покоління, коли політики гралися в реверанси — потрібна українська мова чи ні. Наприклад, я із сестрою як корінні киянки все життя — у стані протистояння: із семи років витримувати постійні образи у дворі тільки за те, що ми говорили українською...
Леся ВОРОНIНА, письменниця:
— Реакція депутатів та суддів на спробу запровадити в українських школах українську мову не лише на уроках, а й під час перерв, є цілковито абсурдною. Коли ми чуємо звинувачення, як утискають і принижують сердешну російську мову й нехтують правами російськомовного населення України, це сприймається як відвертий цинізм і фальшування. Якщо наша освіта і надалі базуватиметься на постійному мовному роздвоєнні (такій собі мовній шизофренії), то, зрештою, наші діти не матимуть жодного уявлення про справжню українську мову й літературу, все українське трактуватиметься як вторинне й ущербне, а російська мова й література домінуватиме. У мене є велика підозра щодо інтелектуального рівня тих людей, які приймають, а потім скасовують постанови про статус рідної мови. Мені здається, що такі люди не читали нормальних, талановитих, мудрих книжок. Можливо, я ідеалістка, але переконана, що людина, яка в дитинстві читала добрі книги, не може бути геть поганою. Усім відомо, в якому стані нині перебувають українські видавництва й періодичні видання, зокрема дитячі. У політику приходять люди, котрі взагалі не знають, для чого потрібна література. І якщо саме вони вирішуватимуть долю української мови, літератури й культури загалом, то перспективи на нас чекають зовсім нерайдужні.
P. S. Президент України Віктор Ющенко затвердив Концепцію державної мовної політики, яка, зокрема, передбачає розвиток мережі та поліпшення навчально-методичного забезпечення дошкільних, загальноосвітніх, вищих навчальних закладів для виховання і навчання українською мовою; розширення застосування української мови в засобах масової інформації, сфері культури, освіти й науки.
