Подвиг героїв Крут був і залишається для нас символом нездоланності прагнення української нації до свободи та власної державності. Крути — це невелика залізнична станція на лінії Київ—Бахмач— Москва, розташована на Чернігівщіні. Саме тут 29 січня 1918 року під час наступу більшовицьких загонів Муравйова на Київ, відбувся бій чоти гайдамаків, сотні Студентського куреня стрільців та сотні Юнацької школи ім. гетьмана Хмельницького (разом — близько 650 бійців), які захищали шлях на Київ, iз переважаючими частинами більшовиків (близько 4000 вояків). У цьому бою загинуло близько половини бійців — обранців України, між ними — командир Студентського куреня — сотник Омельченко. Героїчний опір захисників Української Народної Республіки під Крутами затримав на кілька днів здобуття Києва більшовиками, що справило величезний вплив на успішне закінчення мирних переговорів iз Німеччиною, що велися в Бресті. Але ще більшим було моральне значення бою, що став безсмертним прикладом жертовного служіння Батьківщині, на якому виховувались покоління українських патріотів, передовсім молоді.
У вихідні в столиці пройшли урочистості, присвячені цій трагічній даті. У неділю Президент України Віктор Ющенко поклав квіти до пам’ятника юнакам, що полягли під Крутами у 1918 році. Після цього, повідомляється на персональному сайті Віктора Ющенка (www.yuschenko.com.ua), Віктор Ющенко взяв участь в освяченні закладеного каменя на Аскольдовій могилі, на місці якого невдовзі буде споруджений меморіал мужності та опору — Пантеон Героїв. У своїй промові на Аскольдовій могилі Віктор Ющенко зазначив, що сьогодні українці мають відновлювати втрачене, адже «те, що не збережене, не відновлене — ніколи вже не буде пам’яттю та історією». Президент України висловив переконання, що «Аскольдова могила, де лежить прах українських князів, українських героїв — це святе місце, яке повинен знати кожен українець». Як повідомляє Інтерфакс-Україна, напередодні, у суботу, квіти до пам’ятника поклали також виконуюча обов’язки прем’єр-міністра України Юлія Тимошенко, держсекретар України Олександр Зінченко та мер Києва Олександр Омельченко. У той же день у Київському державному театрі оперети відбувся вечір пам’яті «Крути. Концерт для ангелів».
«Це вже стає доброю традицією — згадувати про те, що Україна має своїх героїв, які віддали за свою Вітчизну все, що мали, — власне життя», — говорить народний артист України Тарас Петриненко. На його думку, «якби не загинули хлопці у 1918-му, то, може, й помаранчевої революції не було б». Пан Петриненко недаремно провів такі паралелі, адже перша частина вечора пам’яті виявилася своєрідною дискусією між 1918-м та 2004-2005 роками. Чи доречно шукати паралелі між українською революцією 1918 року, українським повстанським рухом середини ХХ століття, Революцією на граніті 1991-го та помаранчевою революцією 2004-го? На ці питання намагалися знайти відповіді присутні на вечорі.
Микола ТОМЕНКО, народний депутат України:
— Між початком ХХ і початком ХХI століть — різні еліти, епохи, цінності та завдання. Молоді хлопці, на відміну від українських політиків того часу, були абсолютно свідомі того, що свою свободу, країну треба захищати. І поки політики дебатували, чи потрібна УНР армія, загони Муравйова вирішили захопити ту територію незалежності, яка виникла після проголошення Універсалів Центральної Ради. І я як історик можу сказати, що після битви під Крутами тодішній керівник УНР Михайло Грушевський дуже змінився. У одній iз своїх статей він писав, що Муравйов дуже радів, коли його солдати спалили всі його (Грушевського. — Ю.К. ) рукописи та колекції. Після цього Грушевський сказав: «На порозі нової України я хотів написати книгу. І я точно пам’ятаю, що хотів написати. Але тепер я не напишу там жодного слова з того, про що хотів писати. Бо тепер я абсолютно інакше дивлюся на україно-російські відносини та українську державу. В Україні дуже багато «безплатних пасажирів» до країни свободи». «Безплатними пасажирами», за словами Грушевського, були й керівники УНР, і інші політики, які вірили, що без боротьби та самопожертви можна побудувати незалежну країну. «І я точно знаю, — писав Грушевський, — що «безплатні пасажири», які хочуть жити в українській державі, ніколи не зроблять цю державу вільною і незалежною». Тому особисто я також думаю, що завжди є паралелі й ті речі, які потрібно берегти. Я знаю, що сьогодні у нас так само дуже багато «безплатних пасажирів», які хочуть керувати Україною. Але, думаю, досвід 1917—1918 років нам підказує: без плати за цю державу, без плати за революцію, свободу, великої держави ніколи не буде.
Відповіді на поставлені запитання допомагала знаходити й музика. Тарас Петриненко, Марія Бурмака, Тарас Компаниченко, Фома (гурт «Мандри»), Тарас Чубай... Ось неповний перелік тих музикантів, хто з року в рік вшановує пам’ять загиблих під Крутами. І, мабуть, найголовнішим став той момент, коли повна зала молодих людей, стоячи, співала з українськими музикантами українські пісні. Чи то «Ми сміло в бій підем за Україну» у виконанні Компаниченка, чи то «Лента за лентою» — в обробці Чубая...
