Одним із плюсів преміювання фахівців різних галузей є той факт, що це дозволяє оцінити та узагальнити роботу великої когорти фахівців, дізнатися про умови, в яких вони працюють, та проблеми, з якими стикаються, і взагалі — що їх тримає в обраній професії. Нагорода Асоціації психіатрів України — одна з таких, адже нині працювати психіатром в лікарні, інтернаті чи СІЗО — як і раніше, складно й почасти небезпечно, до того ж не зовсім престижно. Психіатр Лук’янівського слідчого ізолятора Юрій Піскун, на думку голови Асоціації психіатрів, — саме той, хто найбільше у 2007 році в Україні відповідав принципам та критеріям премії «За достойну поведінку в недостойній ситуації» ім. Моїсея Танцюри. Тому він і став її лауреатом.
— Сама система, саме місце, де люди відбувають покарання, а також є на досудовому слідстві, вже є недостойними людини. Тому кожен день роботи тут є непростим, є багато викликів. Те, що називають «нештатними ситуаціями», відбувається чи не щодня, до того ж 2007 рік видався «урожайним» на такі події. У резонансні скандали, які розгоралися в Лук’янівському СІЗО, я не був залучений — в мене вистачає складної, рутинної роботи щодня. Зазвичай в нашому СІЗО постійно перебуває від трьох до 15 осіб, які є моїми пацієнтами. Одні — прибувають, інші — вибувають, — так скупо, пунктиром розповів про роботу Юрій Піскун.
Як з’ясувалося, в пенітенціарній системі психіатр Лук’янівської тюрми є людиною незамінною. За словами Семена Глузмана, коли Юрія Піскуна хотіли перевести на іншу посаду, виникла ситуація, що його ніким було замінити: «Ні один психіатр не хоче переїхати в Київ з села, коли дізнається, що працювати доведеться в цьому місці».
Слід згадати, що людина, іменем якої названо премію, Моїсей Танцюра, працював лікарем-психіатром у Павлівській психіатричній лікарні під час Другої світової війни. За словами Семена Глузмана, тоді фашисти проводили над хворими екзекуції, а люди, які працювали в лікарні, намагалися допомогти нещасним.
— Вони не хапали есесовців за автомати, не чинили опір, коли хворих вивозили в «душогубках» — вони вмовляли родичів не здавати в лікарню хворих і сприяли тому, щоб людей виписували. Це були прості, але сміливі вчинки. Таким чином вдалося врятувати кілька десятків людей (правда, в радянські часи вони були репресовані), — розповів Семен Глузман. — І уже в українській державі на прохання нашої асоціації Служба безпеки України підняла архіви. Так вдалося встановити прізвища людей — лікар Моїсей Танцюра та фельдшер Ананій Мазур.
Нині в системі виконання покарань працює понад три тисячі медичних працівників, серед них 141 психіатр. І хоча війна давно відгриміла, все ж іноді умови, в яких працюють лікарі-психіатри, близькі до екстремальних.
— Це — трудяги, які щодня працюють старанно та самовіддано. Вони не чекають на віддачу в моральному чи матеріальному плані, вони служать людям і науці... Серед інших лауреатів цієї премії були лікарі-психіатри із забутих будинків-інтернатів, із заміських лікарень, до яких не доходить увага Міністерства охорони здоров’я. Усі вони — безкорисливі професіонали та люди, котрі вище власного інтересу ставлять інтереси своїх пацієнтів, — переконаний заступник голови Асоціації психіатрів України Олег Насінник.
Мабуть, саме на подвижницькій праці таких безкорисливих та гуманних професіоналів і тримається сучасна наука, освіта, державна медицина — адже якщо в цьому випадку забрати «просту» людяність, розсиплеться складна система, яку ми називаємо громадянська спільнота, і ми втратимо те, за що, власне, й присуджують цю премію, — гідність.
