1 вересня 60-річчя відзначить відомий український композитор, естрадний співак, а також «господар» головної сцени нашої країни (генеральний директор і художній керівник Національного палацу «Україна») Микола Мозговий.
Оскільки з Миколою Петровичем ми знайомі давно, а кількість інтерв’ю, які він дав, обчислюється десятками, і стільки вже про все нами переговорено, що цього разу я вирішила не смикати зайняту людину перед урочистістю (адже прийде до нього море людей з привітаннями — від високих сановників і колег по естрадному цеху до шанувальників його таланту), не мучити енний раз запитаннями про життя, а поговорити про феномен маестро Мозгового з його співавтором і другом, популярним поетом Юрієм Рибчинським.
— Як ви познайомилися з Миколою Петровичем?
— З Миколою я познайомився коли він ще вчився в Естрадно-цирковому училищі, був студентом і ще не написав жодної своєї пісні, — згадує Юрій Євгенович. — Але вже тоді я захоплювався його тембром голосу. Він був такий фактурний, красивий, володів особливою манерою співу. Ми швидко подружилися. У нас склалася взаємна симпатія. Ми багато часу проводили разом. Бродили містом, обговорювали найрізноманітніші питання, сперечалися, але багато в чому наші погляди збігалися. Я тоді працював з Ігорем Покладом та Борисом Монастирським, показував Миколі наші пісні. Він схоплював усе буквально на льоту. Вже тоді Мозговий виявляв високий професіоналізм. Він чудово акомпанував, а як співак володів європейською манерою виконання, додаючи українського шарму до кожної пісні, яку співав.
Через деякий час Микола став складати музику. Ми спробували працювати як співавтори і вийшло непогано. Я вважаю, що такі пісні, як «Знову у гори я йду», «Минає день», «40 лет тишины» (її було присвячено героям Другої світової війни) були дуже добрими, їх полюбили слухачі. З Миколою мені легко працювалося. Він прекрасний мелодист, яскравий представник Буковинської музичної школи, яка подарувала таких чудових композиторів як Степан Сабадаш, Володимир Івасюк, Левко Дудківський та інші.
— На ваш погляд, Мозговий за вдачею бунтар чи все ж таки творець?
— Його важко назвати спокійною людиною. Він дуже експресивний, часом вибуховий, але в Миколи дуже добре серце. У важку хвилину він першим прийде на допомогу. Хоча, в запалі суперечки, часом може наговорити багато неприємного, але він ріже правду в очі й ніколи не інтригує, не вдарить людину в спину. Він щиро уболіває за мистецтво, не терпить халтури на сцені, є рішучим поборником «живої музики» й непримиренним ворогом «фанерників», яких нині багато розплодилося на нашій естраді.
— Чи вам не здається, що в останні роки Микола Петрович себе збіднює, й замість того, щоб писати музику й виступати, він багато сил витрачає на викладання, адміністративну роботу?
— Викладати він давно почав, а організаторський дар у ньому запалився ще з часів «Укрконцерту». Енергія Мозгового завжди била через край. За радянських часів він устигав писати музику, записувати платівки, багато виступати й опікати молодих колег, допомагав організовувати гастролі. Адміністративна жилка в Миколи була, є і буде. У нього окрім музичної є ще й юридична освіта, тому про естраду, гастрольну діяльність, шоу-бізнес, творчий процес і багато про що інше він знає практично все. Микола не просто грамотна людина, а людина-оркестр, яка знає, як потрібно зробити українську естраду кращою і багато для цього робить. У нього чудовий дар розпізнавати талант. Скільки молодих акторів, з його легкої руки, буквально увірвалися на естрадний Олімп. Можна назвати лише декілька імен: Таїсія Повалій, Олександр Пономарьов, Наталя Могилевська, Ірина Шинкарук, Наталя Валевська, Неллі Чобану (Молдова), Гюнеш Абасова (Білорусь), Олександр Панайотов (Росія), Анрі Джохадзе (Грузія) та інші. Завдяки Мозговому з’явився Театр пісні, фестиваль «Море друзів», естрадні конкурси в Ялті та Чернівцях (Конкурс ім. Володимира Івасюка). А музику він і тепер пише, і його пісні запитані публікою. Не багато хто з молодих акторів може похвалитися, що їх сольні концерти завжди проходять з аншлагами, а Мозговий і тут показує приклад, завжди виступаючи «вживу» без підтанцівок і переодягань, а вийде на сцену, сідає за рояль і може по декілька годин своєю майстерністю не відпускати ні на хвильку увагу публіки. Тому, якщо Микола когось із колег критикує, то я вважаю, він має на це право. Він високий професіонал, один із небагатьох, на кого варто рівнятися. З ім’ям Миколи Мозгового відбулося становлення української естради як жанру. Це патріарх пісні та людина-патріот. Він багато робить, і дай Боже йому здоров’я, а також сил, щоб усе задумане втілити в життя.
Мабуть, це символічно, що маестро народився в День знань. Він сам усе життя вчиться й інших вчить, а 1 вересня для Миколи Петровича завжди подвійне свято. Бажаємо йому творчого горіння, натхнення, нових пісень, сповнення найбільш величних планів, а також завжди залишатися принциповим у мистецтві і в житті; міцного здоров’я та особистого щастя.
