Днями Українська Православна Церква Київського патріархату провела позачергове засідання Архієрейського Собору. Головним питанням, з яким Собор звернувся до керівників держави, було занепокоєння з приводу ініціативи внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Президент своїм Указом від 12.01.2011 року доручив Міністерству культури спільно з Міністерством юстиції розробити нову редакцію закону, який має бути поданий до Уряду для подальшого внесення на розгляд Верховної Ради до 1 лютого 2011 року. У Київському патріархаті заявляють, що влада прагне поспішно ухвалити нову редакцію закону, до того ж без урахування думок конфесій.
Мова йде про те, що чинний закон визнаний одним із найкращих серед аналогічних у світі, але внесення до нього принципових змін, особливо в порядку реєстрації релігійних організацій та набуття ними статусу юридичної особи, «порушить хитке міжконфесійне порозуміння, відновити яке буде дуже складно». Перед тим, як закон буде ухвалюватися, він має пройти всебічне обговорення з боку конфесій, експертів та знайти консенсусну підтримку Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Так вважають в УПЦ КП.
Архієреї Київського патріархату заявляють: «На базі діючого закону шляхом спільних зусиль держави та Церков вдалося погасити гострі конфлікти і силове протистояння, якими були позначені міжконфесійні відносини у першій половині 1990-х років. Проте конфлікти залишаються остаточно нерозв’язаними, а тому будь-яка принципова зміна у законодавстві, зокрема зміна критеріїв реєстрації та набуття статусу юридичної особи, неминуче приведе до відновлення силових конфліктів».
КОМЕНТАР
Олександр САГАН, доктор філософських наук, професор:
— У нас, на щастя, поки що немає гострих міжконфесійних проблем у взаємовідносинах між церквами. Є Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій (ВРЦ і РО), яка об’єднує 95% віруючих і координує різні церковні конфесії. А є відносини на рівні «церква — влада». От тут і є певні проблеми, тому що за роки незалежності традиційно так склалося, що очільники держави зустрічаються із главами більшості церков. Вони майже щорічно зустрічалися з ВРЦ і РО, — а зараз, на жаль, ця традиція перервалася.
Звичайно, церкви хочуть зустрітися з керівниками держави з тим, щоб зрозуміти логіку їхнього подальшого бачення розвитку державно-церковних відносин. У нас за всі роки незалежності започаткувався і продовжувався діалог між церквами і владою. Сьогодні його немає. Влада позиціонує себе як прихильницю тільки однієї церкви: це проявляється у тому, що керівники держави не зустрічаються з главами інших церков, конфесій, і тільки одна церква присутня на державних заходах.
Щодо законодавства. Сьогодні прийнятий Указ Президента про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». По-перше, інституція, яка професійно займалася цим законом, на сьогодні ліквідована. У чому проблема? Церкви ще 6—7 років тому назад домовилися, що перш ніж прийняти нову редакцію закону, слід ухвалити концепцію державно-церковних відносин. Ця концепція була розроблена у 2006 році та узгоджена на засіданні ВРЦ і РО. Причому ця концепція погоджувалася кілька років — звірялося буквально кожне слово. Логічно буде прийняти спочатку концепцію, а потім закон. Тоді зникне небезпека того, що з’явиться закон, який не буде влаштовувати церкви. У іншому випадку може виникнути соціальна напруга.
Я можу говорити тільки про можливі мотиви того, чому саме так діє влада у державно-церковних відносинах. Очевидно, у неї є своє бачення таких відносин, яке дуже багато в чому копіює державну модель, що існує в Росії. Там немає єдиного централізованого державного органу, який би займався релігійними питаннями. Є лише відділи в різних центрах влади. Фактично Російська (Руська) православна церква де-факто займає статус державної, хоча не де-юре. Напевно, комусь в Україні це подобається, тому ми й «підтягуємося» до такої моделі відносин держави і церкви.
