Близько чверті наших громадян вважають, що протягом минулого року їхні права порушувалися, при цьому головними винуватцями люди називають кримінальні структури, місцеву владу і правоохоронні органи. Це — результати соціологічного дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова та Міжнародної громадської організації «Дім свободи Україна». Значна частина громадян традиційно переконана в тому, що допомагати у захисті прав повинні міліція і юристи. Водночас і громадяни, і експерти досить низько оцінюють їхню діяльність. Лише зусиллям уповноваженого Верховної Ради з прав людини та міжнародним організаціям у цій сфері українці поставили «трійку», інші структури, зокрема, прокуратуру, оцінили ще нижче.
Не знайшовши захисту в держави, за захистом люди все частіше звертаються до громадських організацій, зокрема, Української Гельсінської групи. Про недоступність правосуддя для українців, захист прав людини і свободу слова «День» говорив із правозахисником, співголовою Харківської правозахисної групи Євгеном ЗАХАРОВИМ.
— Як ви оцінюєте нинішній стан дотримання прав людини в Україні?
— Передусім треба зауважити, що повага до прав людини, їхній захист та забезпечення є головним обов’язком держави. Проте, в Україні державна політика у цій галузі фактично відсутня. Всупереч конституції, щодо захисту прав своїх громадян держава залишається бездіяльною, а якщо і робить щось то вельми хаотично та неефективно. До того ж, можна навести багато прикладів, коли сама держава стає джерелом порушення базових прав людини.
— Наскільки доступною для звичайних українців є система правосуддя?
— Ситуація така, що навіть ті категорії людей, які за законом мають право на безкоштовну правову допомогу від держави (неповнолітні, чорнобильці), дуже часто її не отримують. Послуги приватного адвоката коштують дуже дорого, а система роботи в кримінальних справах за призначенням на сьогодні абсолютно незадовільна. На ці потреби держава виділяє два мільйони гривень — кошти, по суті, мізерні. Відтак робочий день адвоката коштує 15 гривень та щоб їх отримати, він мусить оформити три довідки. Зрозуміло, жоден адвокат не хоче цим займатися. Існує пілотний проект надання безкоштовної правової допомоги за рахунок залучення донорських внесків від недержавних організацій. Такі центри вже успішно працюють у Харкові, Хмельницькому, Білій Церкві. Однак, забезпечити громадянам доступ до правосуддя повинна держава. Це важливий непростий процес, який потребує великих коштів, проте він необхідний.
— Серед основних джерел порушення прав людини часто називають правоохоронні органи...
— Це, дійсно, так. Проблема жорстокого поводження у системі виконання покарань, катувань та побиттів у міліції стоїть дуже гостро. За даними соціологічних досліджень правоохоронні органи щороку піддають катуванням півмільйона українців. Нерідко інформація про знущання в стінах пенітенціарних закладів надходить від самих ув’язнених. Попри те, що це незаконно, вони мають мобільні телефони і повідомляють про порушення прав людини. Тож приховувати факти насильства, до якого вдаються працівники виправних установ стало значно складніше.
— Останнім часом не чути нарікань правозахисників на порушення права свободи слова. Свободи справді стало більше?
— Після помаранчевої революції ситуація зі свободою слова покращилась, реалізується право на свободу зібрань, стала прозорішою діяльність органів державної влади. Однак, позитивні поступи не настільки значні аби суттєво вплинути на поінформованість суспільства щодо нашої влади. Натомість, почалися утиски політичних прав, зокрема, права бути обраним. На останніх позачергових виборах позапартійних депутатів відмовлялися включати до фракційних списків. Відомий факт, у фракції «Наша Україна» їх наполегливо запрошували вступити до лав партії. Багато з них так і зробили. Ми були категорично проти і домоглися відміни цього рішення, адже у жодній демократичній країні партійність не може бути обов’язковою умовою для балотування в парламент. Тепер почали вимагати імперативний мандат, який по суті є запорукою залізної фракційної дисципліни. Варто лише подивитись, як голосують депутати, коли є «смотрящий», якому вони показують як заповнили бюлетень, перед тим, як вкинути його в урну. Про яку демократію може йти мова? Наші партії все більше нагадують КПРФ у колишньому варіанті.
— Політична ситуація впливає на реалізацію прав людини?
— Безперечно. Вона створює фон для здійснення політичних і громадянських прав людини. З політичної ситуації випливає можливість тиску на суди, що абсолютно неприпустимо, а цим грішать всі... Тут можна згадати і введення нових закордонних паспортів із генетичною інформацією, невідомо якою, і ідентифікаційний податковий номер, який поступово стає єдиним універсальним кодом особи. У країні без нього уже не можна й кроку ступити. Виходить так, що данні про особу, доступ до яких захищається конституцією, зібрані в одному місці: це не лише податковий номер, це і паспортні дані, і поїздки, і інформація про податки та внески до пенсійного фонду. Ці відомості можна буквально за кілька секунд «дістати» у державному реєстрі, що є брутальним порушенням права на приватність.
Те, що відбувається в країні, говорить про рівень нашої правової культури. Від цього наші політичні і всі інші кризи, тому так погано живемо. Хоча громадські організації й роблять багато для покращення ситуації, без участі держави нічого суттєвого не зміниться.
