Заява Юлії Тимошенко про наміри оспорити в судовому порядку оголошені попередні результати президентських виборів, що прозвучала минулої суботи на Першому Національному телеканалі, в принципі, була очікуваною. Прогнозованим було і ставлення Центральної виборчої комісії до скарг її представників на порушення в ході голосування 7 лютого. Попри можливий негатив такого кроку прем’єра — багато хто бачить у ньому лише вияв незадоволених амбіцій і заперечення очевидного, — він заслуговує на повагу. Значно складніше оцінити її слова про невизнання Віктора Януковича легітимно обраним президентом України за будь-яких умов (незважаючи на те, що це логічно випливає з її твердження про значні порушення виборчого законодавства і фальсифікації, допущені в ході виборів, чому, власне, і оскаржуються у суді тепер вже офіційні результати). Маємо фундаментальну проблему — значна частина суспільства, в тому числі ті, хто голосував за пані Юлію, повинна або повірити протоколам виборчих комісій, рішенням ЦВК і судів, які, що найбільш імовірно, відхилять скарги прихильників пані Юлії, — або не сприйняти ці результати як законні й чесні, причому не стільки з огляду на позицію Тимошенко, скільки на власні спостереження та інформацію.
Передвиборні дослідження засвідчили, що багато хто в Україні в чесність президентських перегонів не вірить. Результати соціологічних опитувань нібито однозначно вказують, що переміг Віктор Янукович. Однак ряд моментів все ж спонукає до сумнівів: чи насправді він отримав зафіксовану в протоколах кількість голосів і чи не додали йому «зайвих». Не будемо стверджувати, що команда Юлії Тимошенко з точки зору закону діяла бездоганно — урядовий ресурс використовувався на повні оберти, на спеціальних (або закритих) дільницях їй забезпечували перевагу не тільки добрим словом і агітацією, є повідомлення, що на Західній Україні за прем’єра, бува, голосували в стилі «за того хлопця», тобто за тих, кого не було в країні. Але якщо співвіднести масштаби, то, судячи з оприлюднених заяв представників обох кандидатів про порушення виборчого законодавства, у пані Юлії для різких висновків є значно більше підстав. Є і конкретика: в день 2-го туру, наприклад, на ряді виборчих дільниць Житомирської області питаннями внесення до списків виборців громадян, які заявляли, що їх туди не включили, займались чомусь голови і секретарі комісій від Віктора Януковича. Причому, як правило, члени цих комісій і спостерігачі від Юлії Тимошенко не вважали за потрібне проконтролювати, чи у тієї людини є необхідні документи, чи дійсно її немає в списках, тобто чи не голосує вона повторно. Особливо багато людей включалось до списків на Богунії, районі, орієнтованому переважно на В. Януковича. Отже, передумови для «каруселей» були наявні. Висновок: включення до списків у день голосування має бути заборонене. За інформацією з Коростеня (там, як і у більшості північних районів області, переважно голосують за регіоналів), у виборчих комісіях певні члени від В.Януковича виконували роль «смотрящіх» за своїми колегами, які представляли того ж кандидата, і жорстко диктували їм, як діяти з тих чи інших питань, відстоюючи голоси за «патрона». Жителі Ємільчинського району розповідали, що за голос, відданий тому, хто «почує кожного», платили від 100 і більше гривень.
Стосовно масової підтримки В.Януковича у східних областях — схоже, там далеко не така райдужна для нього картина, як її представляють лідери регіоналів. За інформацією знайомих з Донецька, там у різних крупних вишах викладачам доводили план по голосах за Віктора Януковича, і 7 лютого влаштували заняття, з яких викладачі (хто і як їх «стимулював», здогадатися не важко) організовано вели студентів на голосування за «потрібного» кандидата. А знайомі з іншого краю України, зі Львова, розповідали, що на підприємствах, які належать «донецьким», їхнім працівникам ставили вимогу — показати фото бюлетеня, зроблене мобільним телефоном, з позначкою проти прізвища Януковича, інакше погрожували звільненням з роботи. Вочевидь, розцінюється це не інакше, як застосування примусу до голосування за певного кандидата. Проте виявити такі прийоми важко, отже, багато залежить від стійкості людей, на яких чиниться тиск, і від організації їхнього захисту.
Що насправді виграли регіонали, то це виборчі комісії. Звідси і проблеми у БЮТу з обѓрунтуванням своїх скарг. На Житомирщині, наприклад, розповів «Дню» голова обласної організації ВГО «Порозуміння» В’ячеслав Діхтієвський, який працював у першому турі секретарем однієї з дільничних комісій, Партія регіонів створила потужний кадровий резерв членів таких комісій. Вистачало, щоб запропонувати їх більшості інших кандидатів. Наприклад, були й такі, що нібито працювали від Олега Тягнибока, а насправді представляли В.Януковича. Є також свідчення, що у другому турі суттєва частина членів виборчих комісій від Юлії Тимошенко де-факто працювала на лідера регіоналів. Крім того, останні змогли залучити кваліфікованих людей (зокрема, в ОВК у Житомирі), які на виборах у 2004 році представляли Віктора Ющенка. За неофіційними даними, платили «своїм» вони вдвічі більше, ніж інші. Натомість є ознаки, що житомирський штаб Ю.Тимошенко набрав у комісії (за принципом особистих знайомств та подібними підходами) насамперед людей, які хотіли елементарно заробити. Перекупити таких легко, і було б дивно, якби опоненти не пробували це робити. А ось ветеранів виборчих баталій, які не раз чесно і самовіддано працювали у комісіях, бютівці часто «відшивали». Невже з тієї причини, що самі розраховували «ловити рибку в каламутній воді»?
Найтривожніше, що є багато підстав думати — коли регіонали повернуться до влади, то максимально розширять застосування методів тотального контролю над комісіями, спонукання до «потрібного» голосування, «надування» кількості голосів за себе, в тому числі й на найближчих місцевих чи парламентських виборах. (Не можна виключити, що на попередніх виборах до цих інституцій вони згадані прийоми також застосовували, але не так широко.) «Керована демократія» по-російськи, тобто вибір без вибору, їм явно до вподоби — недаремно більшість із них зі злобою згадує Майдан. Хрестоматійний приклад — Гітлер прийшов до влади з використанням цілком демократичних процедур, потім без тіні вагань знищив їх. А ще, і про це вже йде достатньо тривожних повідомлень, регіонали можуть взятися за знищення бізнесу, який підтримує БЮТ. Хоча, згадуючи наступ Юлії Тимошенко на газовий та інший бізнес Дмитра Фірташа і спроби «притиснути» структури Ріната Ахмєтова, слід констатувати, що і вона не схильна до сентиментів на цьому полі. Проте прем’єр здебільшого діяла публічно. У «донецьких» все значно простіше: віддай бізнес задешево або пристрелимо. На Житомирщині автору не раз доводилось чути про ці однотипні історії (навіть коли регіонали не були на найвищих посадах). Можна також прогнозувати відкат свободи слова — за часів другого прем’єрства В.Януковича критики його дій в мас-медіа явно поменшало. Автор неодноразово, публічно і з великим скепсисом висловлювався щодо тих чи інших дій Юлії Тимошенко та БЮТу. Однак не можна не зважити на слова Тимошенко — вони звучали в ході нинішньої кампанії, — що ці вибори можуть стати останніми відносно демократичними змаганнями політиків в Україні. Щоб цього не сталося, є єдиний вихід — солідарний спротив тих, кому дорога незалежність України, громадянські свободи. Виборчі комісії в даному контексті є однією з ключових ланок.
