Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Iмперія примар

У київському кінотеатрі «Україна» відбувся допрем’єрний показ фільму Нікіти Міхалкова «Стомлені сонцем-2: Передстояння»
20 квітня, 2010 - 00:00
НІКІТА МІХАЛКОВ (КОТОВ) У ФІЛЬМІ «СТОМЛЕНІ СОНЦЕМ-2: ПЕРЕДСТОЯННЯ» / ФОТО З САЙТУ FILM.RU

Стрічка скандально прославилася ще до виходу на екрани. Так, дотепні користувачі «Живого журнала» влаштували в блозі популярного інтернет-дизайнера Артемія Лебедєва справжні змагання з того, хто дошкульніше спародіює рекламний плакат картини, де Міхалков в образі комдива Котова цілиться в глядача з автомата під «скромним» рекламним гаслом «велике кіно про велику війну». Достатньо швидко в ЗМІ з’явилася інформація про те, що режисер збирається позивати до суду на Лебедєва; урешті-решт, історія закінчилася пшиком, але в цілому вона є вельми характерною для більшості проектів Міхалкова останніх десятиліть: масована, на межі фолу, рекламна кампанія, гучна й пафосна прем’єра, розпечена до білого жару дискусія в пресі та швидке забуття.

«Передстояння» являє собою продовження картини 1994 року — так би мовити «Стомлених сонцем-1». Цього разу сюжет стартує в розпал Другої світової війни, улітку 1941 року. Знову ті самі герої, усі, як не дивно, живі й здорові. Котов сидить у таборі, бачить сни про те, як упихує Сталіна обличчям у торт із профілем вождя й мріє побачити бодай раз дочку Надю. Митя, що дослужився до полковника НКВС Дмитра Арсентьєва (його знову, як і в першому фільмі, грає Олег Меньшиков), отримав усе, про що мріяв: одружився з Марусею Котовою (Вікторія Толстоганова), яка впевнена в тому, що першого чоловіка розстріляли. У те, що батько живий, вірить лише Надя (Надія Міхалкова).

А втім, Котов якоюсь мірою теж здійснює своє найпалкіше бажання служити батьківщині: з табору його звільняють німецькі бомбардувальники, що атакували дуже вчасно, і він упевнено вирушає прямісінько на фронт, де потрапляє у штрафбат. Лиха година заносить в окопи й Надю, яка за п’ять років примудрилася вирости в дорослу статевозрілу панночку; після катастрофічної евакуації з піонертабору Котова-молодша труднощів військового часу не злякалася й подалася в санітарки. На передовій опиняється врешті-решт і герой Меньшикова, але зі старою метою: йому знову доручили знайти Котова, цього разу, щоправда, щоб передати особливе послання від самого Сталіна.

Сам фільм надзвичайно передбачуваний. Незважаючи на зірковий склад виконавців (окрім уже названих акторів, варто також назвати Володимира Ільїна, Дмитра Дюжева, Андрія Паніна, Михайла Єфремова, Валентина Гафта, Олександра Пашутіна), знов, як і в першому фільмі, помітний сильний акторський награш. Знов — відчутна затягнутість сюжету. Величезна кількість казенного пафосу в діалогах. Масоване наслідування батальних фільмів — як минулих радянських, так і нинішніх голівудських. Надлишок піротехніки й мілітаристських декорацій не може приховати всюдисущий, інколи просто на межі мильної опери, мелодраматизм. Та все ж, незважаючи на все оте, фільм цей для теперішньої Росії вельми знаковий.

Нинішній імперіалізм путінського ѓатунку будується на безперервних апеляціях до славетного радянського минулого. У першу чергу — до війни (досягненнями мирного життя тих років навіть кремлівським пропагандистам похвалитися, вочевидь, складно). Але й війна у фільмах, подібних до «Передстояння», виглядає як суцільний міф. Навіщо ж займатися творенням казкової історії?

У медицині є таке поняття як «фантомний біль» — це коли болить давно ампутована рука або нога. Ось Міхалков та його однодумці цим і займаються: замовляють фантомний біль. Розповідають казки про країну, якої ніколи не було. Про країну фантомів. Тобто — примар.

Примарне кіно для примарної країни...

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: