Iноземці наших дам оцінили давно. А особливо — коли впала залізна завіса, і громадяни колишнього СРСР змогли більш-менш вільно пересуватися світом. Відтоді українки постійно у списках найвродливіших і найпривабливіших наречених. Із появою Інтернету шлюбні послуги було поставлено на промислові рейки. Зайдеш на будь-який із сотень шлюбних сайтів Мережі — безліч вродливих і привабливих дівчат і дам оголошують про свою цілковиту готовність негайно покинути Батьківщину і вирушити вслід за іноземним чоловіком до його благополучного зарубіжжя. Змучені фемінізмом і політкоректністю іноземці давно зрозуміли, наскільки хороші, господарські й поблажливі до своїх супутників життя українські пані й панянки. Пригадую, на початку перебудови довелося мені у складі молодіжної туристичної групи побувати у тоді ще мирній Югославії. Не можу сказати, що всі дівчата у групі були королевами краси. Але успіхом у югославів користувалися незвичайним. А югославські чоловіки, слід сказати, дуже красиві. І залицялися, і деяким із нас навіть пропонували руку й серце. Тоді як наші чоловіки похмуро пили горілку і до флірту виявляли цілковиту байдужість. Але тоді шлюби з іноземцями були рідкістю, і група у повному складі повернулася додому. Проте до інтернаціонально-весільного буму залишалося зовсім небагато.
«З кожним роком кількість шлюбів з іноземцями у Луганську збільшується», — говорить Людмила Пархоменко, начальник міського рагсу (так тепер називають загси). — Якщо в 2001 році ми у міському відділі реєстрували майже 900 шлюбів, і 77 з них було укладено з громадянами країн далекого зарубіжжя, то в 2002-му таких було вже 82. Цього року їх явно буде більше». Раніше переважно виходили заміж за студентів-арабів і африканців, а тепер на першому місці у списку «країн-імпортерів» дружин із Луганська з великим відривом лідирує Італія, далі йде Греція, Німеччина, Ізраїль, США, арабські держави. А останнім часом з’явилися лугансько-норвезькі сім’ї. Варто було одній нашій дівчині з’їздити до Норвегії, як суворі скандинави відкрили для себе нові шлюбні перспективи. Практично всі шлюби з іноземцями — це дружина-українка й іноземний чоловік. Не навпаки — і зрозуміло чому.
Проте взяти шлюб з іноземцем буває вельми непросто. Якщо одні країни вимагають лише надання легалізованої довідки про сімейний стан, то інші, цілком демократичні й цивілізовані, вимагають стільки документів, що процес затягується на місяці. Людмила Пархоменко вважає, що таким чином ці країни намагаються боротися з дедалі зростаючою імміграцією, коли шлюб є лише засобом пересування. Та й ми самі зробили багато для того, щоб наша наречена втратила частину своєї привабливості. Чудова ідея знайомства через Інтернет перетворилася в останні роки на вельми вигідний, але не зовсім респектабельний бізнес. Фотографії дівчат розміщують на шлюбних сайтах іноді навіть без відома потенційної «нареченої», іноді — за частку у майбутніх доходах, а потім триває «ловля на живця». Довірливі іноземці, зачаровані красою і пристрасними листами панночки, закохуються у віртуальних подруг і починається викачування грошей у женихів під приводом оплати послуг перекладача, зв’язку, матеріальної допомоги бідуючій нареченій. Іноді справа доходить до весілля, й іноземець приїжджає одружуватися. Тоді свахи діють за обставинами, але боротьба за кожну копійку жениха триває, як кажуть, до останньої краплі крові. Деякий час тому один дорослий американець запропонував руку і серце юній луганчанці, подейкують, панночці фантастичної вроди. Дату одруження через різні причини неодноразово переносили, і весь цей час жених осипав наречену дорогими подарунками. Але відразу ж після весілля молода дружина зникла, і чоловік довго не міг її розшукати. А кілька років тому стався і взагалі дикий випадок. Юнак, побачивши фото дівчини в Інтернеті, закохався, листувався з нею, посилав гроші, а потім, спантеличений її раптовим мовчанням, приїхав до Луганська на розшуки. Адреси не знав, але здогадався розклеїти фотографії на стовпах. Виявилося, що дівчина і знати не знала, що її фото розміщували на шлюбному сайті.
Проте Людмила Георгіївна Пархоменко впевнена, що більшість шлюбів з іноземцями укладають усе ж з кохання або хоч би iз взаємної симпатії: «Їх відразу видно, закоханих. Адже я за роки роботи навчилася з першого погляду визначати, що за пара переді мною». Іноді наші землячки розглядають заміжжя з іноземцем як єдиний засіб владнати своє скрутне становище. Нещодавно датчанин одружувався з молодою, років на 30 молодшою за нього, луганчанці, матері-одиначці дуже хворої дитини. Шлюб, кажуть, вдалий, чоловік уважний і дбайливий, матеріально забезпечує, оплачує лікування прийомної дочки.
Розриваються шлюби з іноземцями рідко. Міський рагс отримує сповіщення у кожному разі розлучення, але це буває рідко. З арабами й африканцями не розлучаються, оскільки майже не мають шансів вивезти із країни власну дитину. З громадянами країн Європи, США, Австралії також розлучаються нечасто.
Дві мої найближчі подруги поїхали до такого далекого зарубіжжя, що й уявити важко. Одна — розумниця і красуня, яка пережила кілька невдалих романів із співвітчизниками, — несподівано для самої себе (завжди була проти стосунків з іноземцями) закохалася у непоказного товстуватого колумбійця і вирушила за ним до цієї не найблагополучнішої у світі країни. Інша, справжня топ-модель, незабаром вийде заміж за новозеландця і полетить із ним на інший край планети. Жених — людина неначе хороша, любить її, хоч особливого матеріального благополуччя не забезпечить, це вже зараз зрозуміло. Але ж виїжджає дівчина: «А що мене тут чекає з маленькою дитиною? Я ні на освіту їй не зароблю, ні на квартиру для нас, так і перебиватимуся та мріятиму про нездійсненне».
А нещодавно моя юна дочка заявила мені: «Ти, мамо, не хвилюйся, мій жених живе десь далеко звідси». Не знаю, радіти чи сумувати…
