Видавництво «Поліграфкнига» видало книгу «Філософія історії: теорія взаємопроникнення часу й вічності» Юрія Вільчинського, до речі, автора «Дня». В її основі — авторський курс лекцій, апробований впродовж кількох років на філософському факультеті Львівського університету. (Нині Юрій Михайлович — професор Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана.)
У цьому виданні історія служить тлом, на якому розгортається дискурс: що є істина, що таке історія; де її початок, а де кінець; чи має вона який-небудь сенс; яка роль особи в ній... «Завдання філософії — швидше ставити глобальні запитання, аніж відповідати на них, — вважає Юрій Вільчинський. — Бо, як я пишу, історія пишеться кров’ю, а записується чорнилами. А потім ще й переписується. Так було, є й буде. Тому кожна епоха — погляд у минуле й проекція в майбутнє». За словами науковця, у І розділі праці йдеться про ідею векторного розвитку (звідки й куди рухається історія, принципи її поділу); у ІІ розділі аналізується, що таке сучасний світ, людина й цивілізація; а у ІІІ — про кінець історії (як висловився Фукуяма). Власне, про кінець історії говорили ще Августин, Гегель і Маркс. Для Августина він асоціювався з другим пришестям Христа і Страшним судом, для Гегеля — з Пруською монархією як взірцем європейської культури, для Маркса — з комунізмом, із настанням якого вже немає чого прагнути. А для згаданого Фукуями — з ліберальною демократією, з досягненням якої завершується історія європейського типу. Крім того, у «Філософії історії» науковець співставляє теорії двох визначних мислителів — векторного розвитку Гегеля і розвитку локальних автономних культур Шпенѓлера.
Символічно, що на обкладинці книжки — репродукція картини відомого українського художника Миколи Ге «Що є істина?» («Христос і Пілат». Полотно. Олія. 1890).
«Чому я звернувся, зокрема, до «Дня» з проханням написати про вихід моєї книжки? — продовжує Юрій Михайлович. — Тому що в Україні відсутня трибуна для публічних лекцій. Колись у європейських університетах, навіть невеличких міст, завжди був професор, який читав публічні лекції. І, між іншим, в університет міг будь-хто ввійти. Не так, як зараз, коли українські вищі навчальні заклади нагадують закриті режимні об’єкти. На мою думку, в університет, як і в церкву, повинен мати можливість зайти кожен бажаючий. Замість публічних лекцій у нас ток-шоу, де «світяться» переважно одні й ті ж самі політики. Натомість живого спілкування немає».
Книга «Філософія історії» розрахована на широку аудиторію: звісно, науковців, культурологів, аспірантів і студентів, а також — усіх, хто цікавиться питаннями культурології та історіософії.
