1 грудня Анатолію Йосиповичу виповнилося 90 років і майже 17 років як його вже немає на цій землі. Але пам'ять про непересічну людину, прекрасного мелодиста, чоловіка, який був красивий у всьому — і музикою, і словом — і досі жива. Він буквально зачаровував тих, хто з ним спілкувався. Нам на спадок лишилися його музичні твори — опери, балети, симфонічна музика, пісні та романси. Композитора часто називають співцем Карпатського краю — Галичини. «Мало хто знає, що відомий романс «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (слова І. Франка) спочатку був написаний для виконання на три голоси, — пригадує Ніна Байко, одна із сестер відомого тріо «Сестри Байко», нині викладач співу університету культури та мистецтв. — 1956 року відмічалося сторіччя поета й Анатолій Йосипович, перегортаючи томик з віршами, зупинився на цих рядках. Ми навіть і гадки не мали, що пісня стане такою популярною. Згодом до свого репертуару її включили Микола Кондратюк, Дмитро Гнатюк та інші співаки-баритони.
З Кос-Анатольським нас пов'язувала багаторічна творча дружба. Спеціально для нашого тріо він написав понад 30 пісень. Дуже шкода, що мало лишилося записів. Шлягер «Білі троянди» (слова Ростислава Братуня) спочатку називався «Білі нарциси», але літера «с» якось різала вухо, й маестро це не задовольняло. Почали перебирати назви різних квітів і зупинилися на трояндах. Хоча, коли через багато років Софія Ротару почала виконувати пісню, то вона залишила перший варіант».
У Анатолія Йосиповича був улюблений латинський вираз: «Життя — коротке, а мистецтво — вічне!» Він лишив плеяду талановитих учнів. Богодар Которович, скрипаль, керівник ансамблю «Київські солісти», знав Кос-Анатольського ще з дитинства. «На все життя запам'ятав його уроки гармонії, які він викладав у музичній школі, — розповів Богодар Антонович. — У нас був дуже сильний клас. Із 17 учнів майже половина вийшли на міжнародну арену. Серед яких: Олег Криса, Юрій Мазуркевич, Богдан Янівський, Харитина Колеса, Олександр Слободянин, Віктор Єресько. У тому, що ми маємо успіхи, велика заслуга й Анатолія Йосиповича. Він був людиною енциклопедичних знань, прекрасний оратор, цікавий оповідач. Коли я поступав у Львівську консерваторію, то вступні іспити складав йому і Мирославу Скорику. Можете уявити, як хвилювався перед цими корифеями. Мені пощастило слухати лекції Кос-Анатольського на першому курсі. Потім, вже коли став відомим скрипалем, то композитор запропонував зробити записи декількох його симфонічних творів. Вони є у фондах Держтелерадіо. Найбільше запам'яталася «Поема для скрипки та симфонічного оркестру». Мене вражало, які цікаві він робив зауваження, який був пунктуальний і скрупульозний в роботі, ноти підготовлені фантастично. Прочитав — і вже грай. Може давалося взнаки те, що він крім музичної освіти мав юридичну. Завжди дуже прискіпливо відносився до деталей.
Опера «Назустріч сонцю», балети «Хустка Довбуша», «Сойчине крило», «Орися» ставилися в багатьох оперних театрах України. Зараз чомусь про твір «Від Москви до Карпат» (за який він отримав державну премію) не люблять згадувати. Інколи називають партійною агіткою, але ж ніхто не може заперечити, що написана вона дуже талановито. Багато років Анатолій Йосипович очолював спілку композиторів Львова, був депутатом Верховної Ради СРСР. Скільки сил, нервів йому коштувало добитися дозволу поставити у Львові пам'ятник Тарасовi Шевченку? Завжди не тільки словом, а й ділом допомагав молоді. Клопотав за відому співачку Соломію Крушельницьку, коли вона буквально бідувала. Організував концерт композитора, екс-ректора Львівської консерваторії Василя Барвінського, якого репресували у сталінські часи, i який потім повернувся із заслання. Після вступного слова Кос-Анатольського половина залу плакала»...
