Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Картина майбутнього виглядає страшнувато

16 серпня, 2001 - 00:00

Прочитала у вашiй газетi статтю Євгена Головахи «Суспільство майбутнього» й захотілося написати декілька рядків. Соціологія, як кажуть, нині знає все. Вона може будувати прогнози, моделі майбутнього. Мені цікаво було познайомитися з вашим поглядом на перспективу людства. Вона, безумовно, спірна. І це перше, що вносить протистояння вашої думки про колективну творчість, автора, індивідуальність. Мені як філологу навіть страшно уявити, що на синтезаторі може з’явитися Пушкін. Гадаю, ніяку кількість геніїв разом не зібрати, щоб вони змогли замінити одного співака. Та й чи буде комусь цікаво читати колективні вірші? Ви б віддали їм перевагу перед творчістю Баратинського? Простий приклад, якщо дозволите, — напевно, про любов написано впродовж століть незчисленну кількість рядків, але ніхто нікого ще не повторив. Чому ж і притягує особистість, її унікальність, її хід думок і лексика, а не колективне письменництво? Так, можна заперечити, що відкриття геному людини було б не під силу одному вченому. Правильно. А наука ніколи не була долею одинаків, але й тут ми шануємо неповторних Ньютона, Сахарова, Гамова, Алферова. Який віртуальний творець скаже так, як Булат?

Картина, яку ви намалювали, виглядає страшнуватою. Мені дуже пощастило, що мені вже 47 і я не доживу до того «раю». Можливо, ваші слова виявляться пророчими. Але картин майбутнього останнім часом стільки напрогнозовано, що голова йде обертом. Хто правий? Ось у чому питання. Можливо, соціологи до істини ближчі. А мене хвилює інше: а ви хотіли б жити в змальованому вами суспільстві? Гадаю, ні. Щось усередині мене заважає ставати машиною. Ось щодо чого ви, скоріш за все, не помилилися, то це щодо бунту, який зароджується. Касти кастами, але справедливість теж міцне почуття.

Читаючи вашу статтю, я весь час ловила себе на запитанні: «А чи витримає рідна земля такий натиск цивілізації?» Однієї енергії стільки знадобиться... Вигадають що-небудь? У вашій статті жодного слова про екологію не сказано. Пригадайте Вернадського, його слова про те, коли людина стане геологічною силою. І чим це може закінчитися. Та вже закінчується. Так не берегти свій дім життя можуть лише інопланетяни, а не земляни. А нічого дивного, скажу я вам. Соціологи, напевно, знають краще за мене, що покоління, яке виросло на 9-му поверсі, не знає, як пахне роса.

Чим далі від землі, тим ближче до чого?.. Не думаю, що найінтелектуальніший прошарок суспільства зможе захистити себе від брудних повітря, води й грунту. Й іншої планети в нас немає, й іншого життя також. Що робити?

Я цього року ледь змогла передплатити лише три газети — «День», «Дзеркало тижня», «Голос України». Але статистики для роздумів вистачає. Я визнаю право авторів висловлювати свій погляд й мені радісно, що можу дізнатися й обдумати крайні їхні вершини. Тільки знову ж мучуся: чи туди йдемо? Навіщо так йдемо?

Гадаю, назрів час Руссо. Ніякий віртуальний достаток не замінить живій людині схід сонця. Дощу й снігу. Але не виключаю, в принципі, рух і до машинного майбутнього людини. Тільки це вже буде не людина. Уявіть свою дружину, утикану чипами, своїх дітей.... Маячня якась. Урбанізація, одним словом...

Тамара ТКАЧОВА, Маріуполь
Газета: 
Рубрика: