«Кінопростір» — своєрідні гастролі голлівудських блокбастерів великими містами України — відбуваються вже вдруге, і менш за все, звичайно, спрямовані на популяризацію кіномистецтва в провінції. Бо для такого своєрідного кочового кінопрокату беруться вже розкручені, широковідомі стрічки. Ось і цього разу у програмі двох вечорів були фільми «Чого хочуть жінки» та «Детектив Шафт». Наголос, природно, робився на «Шафті» — кримінальному бойовику крутого замісу. Але головним тут був не так захоплюючий жанр, як участь Семюеля Л. Джексона — чорношкірого актора, який справді геніально зіграв убивцю, котрий розкаявся в тарантиновському «Кримінальному чтиві». У новій іпостасі Джексон з лиходія перекваліфікувався на захисника порядку. Діє він, щоправда, тими ж методами. А що iще залишається борцеві за справедливість у наскрізь корумпованому расистському суспільстві? Мораль фільму досить прямолінійна і ясна — якщо законність на боцi багатих покидьків, значить, треба діяти не зважаючи на лицемірну юридичну мораль. А в кого правда — в того й сила. Це нам всім давно відомо.
Але така вже сила акторської переконливості, досить однієї лише добре зіграної партії — і найзаяложеніший сюжет підноситься до цілком пристойного рівня видовищності. Джексон, без перебільшення, граючи витягує на собі весь фільм, даючи публіці тверду впевненість у тому, що він — добрий актор і що добро має бути з кулаками. Що й потрібно було довести.
А після того як порок було покарано, спалахнуло світло, і почалися всенощні танці. Адреналін, отриманий від екрана, тепер випліскувався на трав’яному танцполі. Курява, котра стелилася полем, ілюмінація — трохи вище, місяць над головою, літня ніч — чим погано? Інша річ, що «Кінопростір» не повинен мати такого виняткового, одиничного статусу. Зрештою, є кіно для сотень, і є кіно для мільйонів. І те, й інше необхідне глядачам. Відповідно, повинні бути як стандартні кінозали, так і кінотеатри-автостоянки, кінотеатри-дискотеки, кінотеатри-стадіони.
Але це все, можливо, вже з іншого життя...
