Коли відомий, визнаний у світі музичний колектив втрачає свого засновника, незмінного керівника й педагога, що виховав основний кістяк його молодих талантів, перебудуватися й знайти гідного лідера буває непросто. Смерть Богодара Которовича в липні 2009 року виявилася для учасників Державного камерного ансамблю «Київські солісти» особливо важкою втратою.
Колектив продовжував активно працювати, шукав себе в нових умовах, підготував і провів декілька програм і навіть відзначив своє п’ятнадцятиріччя з талановитим диригентом Дмитром Логвіним, який очолює створений ним камерний оркестр у Дніпропетровську. Але відчуття стабільності обраного курсу так і не з’являлося. І ось, нарешті, прийшло єдино правильне рішення. На чолі «Київських солістів» повинен стати музикант, який давно став для колективу своїм і добре розуміє покладену в основу його створення головну ідею. А вона полягає в тому, щоб для спільної гри об’єднувалися молоді музиканти, кожен із яких уже заявив про себе як про яскраву особистість, завоював визнання на міжнародних конкурсах, виступає із самостійними сольними програмами, створює й реалізує власні проекти.
Концерт у стінах Національної філармонії України показав, що для «Київських солістів» складний період пошуку нового лідера, нарешті, завершився. Немає сумнівів, що обрання новим головним диригентом такого авторитетного, творчо ініціативного, по-справжньому визначного музиканта, як Володимир Сіренко, схвалив би сам засновник ансамблю Богодар Которович. Їхня творча співдружність виникла ще на початку 1990-х на спільних концертах, у яких під управлінням тоді зовсім молодого диригента видатний український скрипаль блискуче виконував твори Віталія Губаренка, Євгена Станковича, представляв наше мистецтво на престижних міжнародних акціях. Которович довіряв Сіренку проводити концерти й зі своїм колективом, хоча до цього улюбленого дітища ставився ревно й більшістю програм вважав за краще диригувати сам.
Володимир Сіренко перебуває зараз у розквіті сил і таланту. Його енергії вистачає на те, щоб очолювати найвідоміший колектив нашої країни, Національний симфонічний оркестр України, викладати й вести спектаклі оперної студії Національної музичної академії України ім. П. Чайковського, реалізовувати такі масштабні проекти, як виконання всіх симфоній Густава Малера, циклу Пассіонів Й. С. Баха. Звичайно ж, до нього постійно звертаються багато українських композиторів із проханнями грати прем’єри своїх нових творів, і на такі прохання він охоче відгукується. І ось тепер до чималого переліку його обов’язків додався ще один.
На запитання про те, що його спонукало погодитися взяти на себе музичне керівництво «Київськими солістами», Володимир Федорович відповів чітко і ясно. По-перше, йому приносить задоволення грати з музикантами такого високого класу. По-друге, камерний репертуар, який виконує такий ідеально зіграний ансамбль, відрізняється від репертуару великих симфонічних колективів. А розширення репертуарних рамок, освоєння нових пластів музики завжди є цікавим творчим завданням. По-третє, він має можливість будувати програми так, щоб у них кожен член колективу міг реалізувати себе і як соліст. Так сталося й на першому концерті, в якому Володимир Сіренко з’явився як головний диригент ансамблю «Київські солісти». Тут в Концерті для скрипки з оркестром № 3 Соль мажор В. А. Моцарта сольну партію виконав лауреат міжнародних конкурсів Тарас Яропуд. Цікава новинка чекає слухачів і в наступній програмі. У Концерті для віолончелі з оркестром № 1 Й. Гайдна виконуватиме соло ще один учасник ансамблю Юрій Погорецький.
Володимир Сіренко завжди охоче включає до своїх програм складну музику композиторів ХХ століття і є її талановитим пропагандистом. Чимало творів відомі майстри музики минулого століття написали для камерних оркестрів. Такі й ці два твори Ігоря Стравінського, що блискуче прозвучали в лютневій програмі, — музика до балету «Аполлон Мусагет» і що особливо вдався диригентові й ансамблю Концерт in D для струнних. Із нетерпінням чекатимемо оголошених у березневій програмі «Метаморфоз» Ріхарда Штрауса і особливо проникливого Адажіо з незакінченої Десятої симфонії Густава Малера.
