Слово «коаліційний» повернулося до активного словникового запасу українських політиків і обіцяє незабаром надовго витіснити інший політичний неологізм — «імплементацію». Справді, якщо викликана раптовим бажанням двопалатності, яким наш народ страждав минулої весни, імплементація навряд чи особливо надихала більшість учасників вітчизняного політичного процесу, то можливість вплинути на формування уряду реально збудила апетит депутатських фракцій.
З іншого боку жоден із можливих учасників задекларованого формування уряду на коаліційній основі досі не висловився достатньо конкретно з приводу механізму втілення в життя ідеї коаліційного Кабміну, яка з’явилась у Віктора Ющенка так само несподівано, як торік у житомирських активістів бажання висловитися на референдумі. Вдруге порівняти ці дві ініціативи примушує їхня тотожність у головному — невиписаності процесу у чинному законодавстві. Якщо можна було провести референдум без закону про такий, то чому б не поговорити про коаліційний уряд без законів про більшість, опозицію та про Кабмін? Конституцію не чіпатимемо, знавці кажуть, що за бажання коаліційність цілком можливо впровадити і без змін до чинного Основного закону.
Існує версія, що пропозиція долучитися до розподілу міністерських портфелів була підкинута парламенту як поступка у розрахунку на те, що взамін депутати принаймні не відхилять імплементаційні законопроекти. Оскільки більшість парламентарів на це не «повелися», залишається очікувати від прем’єр-міністра роз’яснень, що саме він мав на увазі, пропонуючи розпочати консультації щодо формування коаліційного уряду.
Відомо, що саме відсутність на ключових посадах в уряді представників провідних фракцій парламентської більшості з самого початку була міною уповільненої дії в стосунках між Кабміном і Верховною Радою. Роздратування з приводу неотримання міністерських посад щораз відчувалося в заявах керівників та ідеологів фракцій більшості. Практично лише «Батьківщина» мала реальний вплив на дії уряду. Першого віце-прем’єра Юрія Єханурова можна не рахувати, оскільки він за першої ж нагоди залишив НДП. Таким чином рано чи пізно у взаємодіях уряду і парламентської більшості мала настати криза попри офіційні заяви щодо того, що кабінет Ющенка є якраз урядом більшості.
Минув рік і настав час підбивати підсумки роботи Кабінету Міністрів. Бадьорі звіти урядових статистиків про наше зростання дисонували із інформацією інших джерел і суворою дійсністю. Тим часом наближається початок квітня, який за більшістю прогнозів має стати закінченням діяльності уряду Ющенка.
Залишити прем’єрську посаду за собою реально можна лише одним способом — розділивши відповідальність за результати з тими, хто здатний результативно критикувати уряд. Важко уявити ситуацію, коли, щойно отримавши жадані міністерські посади, впливові депутатські групи вимагатимуть відставки уряду. Залишилось «небагато»: знайти спосіб, в який можна реально здійснити ідею урядової коаліції. За нинішнього законодавства, яке не передбачає формування Кабміну парламентом, для цього є два шляхи. Або нинішні міністри пропорційно вступають до «потрібних» партій, або змінюється практично весь склад міністрів, лише поодинокі з яких відкрито представляють ту чи іншу партію. Обидва способи виглядяють малоймовірними. Непереборне бажання стати партійцями у нинішніх міністрів не з’явиться доти, доки країна, починаючи з перших осіб, не визначиться з роллю партій в ній. Якщо у нас безпартійні Президент і прем’єр, то навіщо міністрам лізти поперед них у пекло? В тому ж разі, коли глава держави погодиться призначати міністрів з подачі прем’єра після консультацій останнього з фракціями більшості, згадані консультації можуть розколоти більшість ще сильніше, ніж енергетичні проблеми із «касетним скандалом» разом узяті.
Поки що коментарі зацікавлених осіб з цього приводу не виходять за рамки констатації, що загалом коаліційний уряд — справа хороша і непогано було б це все якось здійснити. Яким чином — невідомо. З усього відчувається, що ймовірні учасники процесу одночасно відчули нагальну потребу «порадитись із шефом». А той, як відомо, на них ображений не на жарт і ображатися є за що. Буквально на днях парламентська більшість не змогла підтримати ініціативи глави держави на останній сесії, а тепер подавай їй можливість формувати уряд. Самі спочатку сформуйтеся, панове, — цілком слушно може зауважити депутатам більшості гарант Конституції.
А загалом коаліційний уряд річ хороша. Якщо скористатися політичним словником, то ця форма виконавчої влади є найбільш оптимальною в країнах, де жодна партія не має абсолютної більшості у парламенті. Але ж то у словнику. У нас же слова і політичні терміни не виняток, наповнюються змістом не за словниками, а за життєвими реаліями. Тими самими, які примушують називати крадіжки грошей за енергоносії «тіньовими схемами», підтасовку результатів голосувань — «адмінресурсом» і так далі, список виключно вітчизняних термінів бажаючі можуть продовжити самі.
Тому якого саме значення набуде словосполучення «коаліційний уряд» в українському варіанті, передбачити практично неможливо. Не виключено, що вся «коаліційність» завершиться узгодженою із більшістю кандидатурою віце-премєра з питань ПЕК (консультації щодо цього призначення розпочав вчора прем’єр-міністр Ющенко). А може, це призначення дійсно стане початком формування урядової коаліції в українському варіанті?
