Дивний захід під назвою «Форум видавців у Верховній Раді», який, на справді є, — книжковою виставкою-продажем на третьому поверсі знаменитої будівлі на вулиці Грушевського (на фото), наостанок перейшов у стадію рефлексій і роздумів про долю видавництва в країні. Це втілилося у круглому столі «Пропаганда читання та популяризація української книги: як налагодити ефективну співпрацю видавців книжок і ЗМІ». Розмова вийшла досить жвава. Не в останню чергу — завдяки відомим поборникам видавничої справи, братам Капрановим. Їхнi промови були експресивними, насиченими фактами та яскравими метафорами. Наприклад, один iз братів розповів про поїздку в якесь Ніжинське ПТУ, де з усіх сучасних українських письменників знали лише одне прізвище й лише одна людина — директор «коледжу» виявив свою обізнаність iз творчістю Оксани Забужко. І завинили в тому саме ЗМІ, які ігнорують книжну справу. Проте, вчиняючи так, вони самі собі риють могилу, бо людина, що не читає книжок, не бере в руки і газет та журналів. Більше того, вже виросло ціле покоління невігласів, і це позначається на загальному рівні тої ж таки журналістики — бо випускники відповідного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка просто не вміють нормально писати, загальний рівень журналістики, не тільки культурної, падає катастрофічно — не в останню чергу через невігластво вчорашніх студентів. Одним словом, у співробітництві ЗМІ і книгарів потрібні не бізнесові стосунки, і не безкорисливий ентузіазм, а саме корпоративне ставлення.
Втім, останній тезі заперечив Леонід Фінкельштейн, директор видавництва «Фоліо» — мова йде все ж про ентузіазм. А також навів вельми красномовний факт — коли Президент купував книжки на виставці, його охорона ввічливо і без нарікань пропускала видавців до їх стендів, а ось коли на дорозі трапився якийсь теледіяч, то він гримнув на видавця: «Ви що, не бачите, — я працюю!!!» Пан Фінкельштейн вважає таке ставлення дуже показовим і задався риторичним питанням: чому навіть на книжковому ярмарку у Юрія Єханурова беруть інтерв’ю про політику, а не про книжки?
Звичайно, виступали і журналісти. Так, Олена Рибакова з «Комерсанта» самокритично зауважила: «ми пишемо про книжки так, що пропадає бажання їх купувати... Соромно писати про книжки так, як ми про них пишемо».
Загалом, виступів було ще багато й різних, але всі вони фактично зводилися до вже добре знайомих моментів: видавці, не забуваючи згадати про свої успіхи, бідкалися на неувагу і необізнаність ЗМІ, а ЗМІ — ті, що були присутні — каялися й закликали до співробітництва, проти якого видавці, звичайно, було не проти. Збагатівши тими цінними думками, розійшлися. Ось, власне, і все.
