Позавчора вночі (як повідомили в КМДА, щоб не завантажувати спеціальною технікою і без того завжди переобтяжену транспортом вулицю Артема) у виконання наказу міністра культури й туризму, згідно з яким, з Державного реєстру пам’ятників виключено 11 об’єктів: ті, що увічнювали осіб, причетних до виконання та здійснення Голодомору та політичних репресій в Україні, міськими службами був демонтований пам’ятник Станіславу Косіору, який упродовж десяти років (1928—1938) був Генеральним секретарем ЦК КП(б)У.
Політична діяльність Косіора в Україні виявилася дуже «плідною»: саме сільське господарство України, за рішенням листопадового (1929 року) пленуму ЦК ВКП(б), вибрали випробувальним полем для здійснення колективізації, а відсоток розкуркулених селянських дворів був найвищим у СРСР, розповідає провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України, керівник Центру досліджень геноциду українського народу Василь Марочко на сайті glavred.info. Пропонуємо вашій увазі деякі уривки з цієї статті.
«16 лютого 1932 року ЦК КП(б)У отримав телеграму Сталіна про засуху в Поволжі і про необхідність формування посівних фондів за рахунок пошуку внутрішніх резервів. Наступного дня Косіор і Чубар відправили директивний лист обкомам і райкомам, в якому висловили готовність надати насіннєву й продовольчу допомогу неродючим районам Західного Сибіру, Уралу та Поволжя. Їх реалізація мала сумні наслідки для України. Пізніше Г. Петровський інформував політбюро ЦК КП(б)У про голод у районах Дніпропетровської, Одеської, Харківської, Київської та Вінницької областей, наполягав звернутися до ЦК ВКП(б) із проханням «...видати постанову про припинення хлібозаготівель в Україні та оголошення вільної торгівлі». Однак Косіор не підтримав своєчасну й цілком конструктивну пропозицію Петровського.
Наприкінці березня — початку квітня, коли настав час посівної кампанії, Україні не вистачало насіння. 26 квітня Косіор звертається до Сталіна з листом, в якому зазначає, що «...в нас є окремі випадки й навіть окремі села, які голодують», однак «усілякі розмови про «голод» в Україні потрібно категорично відставити». Він запевняв партійного вождя в тому, що «серйозна допомога, надана Україні, дає нам можливість усі подібні осередки ліквідувати». Уникаючи сталінського гніву, Косіор намагався заспокоїти його, використовуючи обережні фрази: «насіння вже на місці», «не дуже добре», «колгоспи, однак, живуть непогано», «озимі у всьому степу блискучі», «дещо пізніше доведеться надати додаткову допомогу просом». Косіор мав вичерпну інформацію про початок української катастрофи, перебуваючи особисто в районах, а також із селянських листів, яких лише впродовж січня-квітня надійшло до ЦК КП(б)У 115, із них багато від секретаріату Сталіна. Селяни били тривогу, підтверджуючи факт голодомору: «ми приречені на голодну смерть», «поголовний голод у народі», «вмирають діти в корчах від голоду», «до бідняків і слабких середняків, які виконали всі зобов’язання із хлібозаготівель, заходили в будинок і відбирали останні два-три пуди зерна». Отже, Косіор і Сталін знали про голод ще на початку 1932 року.
За підписом Косіора набирали чинності політично правові й адміністративні постанови, виконання яких призвело до страшного голоду на території УРСР, до масової смерті селян. Деякі завізовані ним постанови, незважаючи на колегіальність вищого партійного органу, оскільки в умовах монопартійної диктатури вирішували перші особи, мають ознаки політики геноциду українського народу.
Саме Косіор разом із Реденсом розробляли «...соціальний оперативний план ліквідації основних кулацьких і петлюрівських контрреволюційних гнізд» у районах Київської, Чернігівської та Дніпропетровської областей. 8 грудня, звітуючи перед ЦК ВКП(б), Косіор писав, що репресії у колгоспах «застосовані у великій кількості»: арештовано 1230 осіб, із них — 340 голів колгоспів, 750 членів правлінь, 140 рахівників, крім того, 140 бригадирів, 265 вагарів, порушено 500 справ із хлібозаготівель (саботаж, крадіжка зерна тощо). Він зазначав, що «нами» занесено на «чорну дошку» шість сіл, а в областях — 400 колгоспів, а ефективним заходом впливу на «саботажників» визнав застосування натуральних штрафів за невиконання хлібозаготівельних завдань. Це однозначно — смерть».
