Очевидно, що після успіху добре розкрученої і нашпигованої спецефектами «Мумії» перед творцями продовження постало неабияке питання: удобрити єгипетську пустелю кривавою містикою чи нарощувати блокбастерність? Вирішили нарощувати. Жахи нині окупаються погано. Звичайно, «Мумія повертається» (режисер Стівен Соммерс) мала перевершити — і перевершила — свій пріквел за всіма параметрами.
В гру тут вступають не розрізнені загони авантюристів, а цілі армії, в яких усе змішалося: коні і люди, біси і боги, хлопчиська і мумії. В результаті останні півгодини картини перетворюються в суцільну батальну сцену, де всім і кожному добряче дістається на горіхи, але наші перемагають. Сили зла навіки поховані в пісках, а нехороший, але красивий жрець Імхотеп (Арнольд Вослу) знову зазнав поразки. Що не може не задовольнити. До остаточної перемоги глядач продирається крізь таке нашарування комп’ютерної фантастики, що впору періодично відмахуватися, щоб зігнати зайві візуальні гігабайти. Але це не в осуд: зрештою, нова «Мумія» суворо дотримується жанру і з завданням гарно розважити народ цілком справляється. Багата приправа, зкомпонована з чудовиськ давньоєгипетського бестіарію, легко ллється на пригодницький сюжет. Філософія ж проста й одвічна — будь добрий, борися зі світовим злом, причому сама боротьба йде від початку часів. З часом взагалі особливий момент. Усі головні герої — втілення чиїхось масивних міфологічних доль. Навіть молода дружина (Рейчел Уайз) головного «хорошого» О’Коннела (Брендан Фрейзер) і та була три тисячі років тому царівною Нефертіті. Звичайно, що всі тільки і мріють про те, як би начистити фізіономію давнім ворогам. І, як вже попередньо сказано, закінчується все ще більшою славою світлих сил.
Власне, додати до цього немає чого. Мумія повертається не потім, щоб про неї говорили, а щоб на неї дивилися. Інакше навіщо їй взагалі з’являтися в цьому неромантичному світі буржуа, зачарованому повсякденною нудьгою?
