У Києві відбулася світова прем’єра Грузинського державного театру ім. Ш. Руставелі вистави-реквієму «Стікс» (музика Гії Канчелі, режисура Роберта Стуруа).
Гастролі прославленого колективу пройшли у рамках Року Грузії в Україні. У Києві у тбілісців дуже багато шанувальників їхнього таланту, і кожного разу для глядачів ці зустрічі надовго залишаються в пам’яті. Не стали винятком і нинішні гастролі. Грузинські актори показали оновлену версію легендарної постановки Роберта Стуруа «Гамлет» і нову сценічну роботу «Стікс». Сьогодні трупа підопічних Р. Стуруа працює як єдиний організм і злагоджена команда високих професіоналів. За словами режисера, це вже четверте покоління акторів Театру ім. Ш. Руставелі. У їхньому колективі немає поділу на метрів, прем’єрів, зірок і масовку. Сьогодні ти можеш грати головну роль, а завтра виходиш на сцену в масовці. Головне в їхній трупі — це підпорядкування одній меті, щоб кожен на своєму місці працював на виставу. (Інтерв’ю з Р. Стуруа читайте в найближчих числах «Дня»).
Так збіглося, що виставу-реквієм було показано в траурний день, коли в усьому світі панувала скорбота — прощалися з великою людиною, гуманістом, главою Ватикану, Римським Папою Іваном- Павлом II. За час його 26-річного понтифікату сталися величезні зміни в світі, розпалися комуністичні режими. Він спілкувався з мільйонами людей різних рас, національностей і релігій. Зокрема вітав перемогу революції в Грузії та Україні, вірив, що демократичні зміни в житті наших країн вже не матимуть зворотного процесу...
Перед початком вистави на сцену Театру ім. І. Франка вийшов Роберт Стуруа і сказав: «Композитор Гія Канчелі написав «Стікс» для симфонічного оркестру, хору і альта, присвятивши цей твір своїм близьким і друзям. Сьогодні ми його присвячуємо всім померлим і великій людині — главі Римсько-католицької церкви, Папі Івану Павлу II, який багато зробив для всього світу, а не лише для християн.
Я не можу назвати точно жанр вистави, яка в нас вийшла. Ви самі для себе визначте, що в нас вийшло. У виставі ми використовуємо записи знаменитого альтиста Юрія Башмета, для якого композитор Г. Канчелі написав «Стікс» і фрагменти, записані оркестрами Г. Гергієва та Д. Кахідзе. Це вистава, яку звернуто до нашої пам’яті, як реквієм по рідних, друзях, знайомих і акторах нашого Театру ім. Ш. Руставелі, які прославили грузинське мистецтво. У ньому прозвучать декілька віршів із світової класики та грузинських поетів. «Стікс» ми показували в Москві, а тепер його побачать кияни. Власне, ви присутні на світовій прем’єрі вистави».
«Стікс» (Styx) — у стародавньогрецькій міфології так називали одну з рік підземного царства, в якій перебували душі мертвих. Роберт Стуруа, використовуючи музику Гії Канчелі, за допомогою театральних засобів створив виставу-притчу. У ній немає жорсткого сценарію чи лібрето. Це вистава, в якій режисер у черговий раз спробував відповісти на одвічні питання буття. Основним інструментом художнього вираження музики Канчелі стало не «слово», а пластичний малюнок, втілений у грі акторів і авторська музика, в якій чується то плач, а то й стогін. У постановці використовується «мова» світла в різній світловій партитурі: від променів прожекторів до різнокольорових відблисків і полум’я свічок.
Вистава дуже метафорична та афористична. Кожен глядач, особливо, якщо має сумний досвід втрат і прощань з близькими, прочитує цю постановку по-своєму. Стуруа змушує нас замислитися про те, що кожна людина смертна і життя — тільки мить. А що на нас чекає «там», куди йде душа? Скорбота, смуток чи радість чекає на нас у тому царстві мертвих?
Нам не дано знати, коли обірветься наша земна путь… На середині сцени на стільці сідають люди, утворюючи довгого ланцюжка, чекаючи на свою чергу. Як розплачуватиметься душа за гріхи та недобрі вчинки, здійснені у житті? Для одних — смерть стає полегшенням від страждань, хтось гине в розквіті сил і надій, а хтось вирішує сам позбавити себе життя… Є й мародери, що наживаються на смерті, не гребуючи зняти щось цінне з небіжчика, забуваючи, що й їм колись доведеться з’явитися перед Страшним судом. У Стуруа пекло показане у вигляді газової плити, а душа в образі тендітної дівчини з руками, подібними до тростинок. У виставі є й образ Харона (у грецькій міфології — це перевізник померлих через ріки підземного царства до брам Аїду). В сиву давнину вірили, що перевізника потрібно задобрити й через це небіжчикові клали до рота монету для сплати за перевіз. У «Стіксі» Харон «говорить» голосом альта Юрія Башмета.
Вистава Р. Стуруа вийшла дуже щемкою, але смуток цей все ж таки світлий. Адже якщо ми пам’ятаємо про наших близьких, то їхні душі не страждають…
Обидві постановки («Гамлет» і «Стікс») грузинських майстрів викликали ажіотаж серед киян і гостей нашої столиці, і Театр ім. І. Франка два дні був переповнений. А на виставі «Стікс» публіка, яка пройшла за контрамарками, не лише стояла на галерці і на всіх ярусах, але й сиділа прямо на підлозі в партері. Для багатьох глядачів ця вистава стала потрясінням. Ось тільки вражала нетактовність деяких глядачів. Ще до початку вистави режисер звернувся до присутніх із проханням вимкнути мобільні телефони, але його заклик багато хто не почув. А в найемоційніші моменти дії мобілки противно тріскотіли і заливалися трелями на всi лади, заважаючи акторам і глядачам. Сьогодні стало престижно ходити до театру. Але культури поведінки публіки в залі ще немає. Схоже, директорам театрів і концертних залів варто придбати апаратуру, яка глушить мобільні дзвінки, як це зробили в багатьох престижних театрах за кордоном, втомившись боротися з хамством глядачів.
