Нарешті депутати Львівської міськради (66-ма голосами з 76-ти присутніх на позачерговій сесії) проголосували 13 червня за кінцевий варіант своєї ухвали від 04.09.2000 р. за №770 «Про завершення впорядкування польських військових поховань 1918—1919 рр. території музею «Личаківський цвинтар». Хоча, щиро кажучи, перед самим початком сесії Львівської міськради атмосфера в залі була настільки гарячою, що здавалося — й цього разу згоди не дійдуть. Крім депутатів, в мерію пришли воїни УПА у військових строях, зібралася величезна кількість польських та українських журналістів… Однак коли перший заступник державного секретаря України Іван Васюник перед голосуванням зачитав звернення до депутатів Президента України, ситуація стабілізувалася. Віктор Ющенко закликав: «Ваше позитивне рішення щодо відкриття польського меморіалу стане переломним у справі польсько-українського порозуміння. Наші польські партнери демонструють готовність робити зустрічні кроки — надати допомогу в увічненні пам’яті сотень тисяч українців, полеглих і померлих за Українську державу. Йдеться про впорядкування та відновлення десятків місць поховань українців на території сусідньої держави, вшанування пам’яті трагічно загиблих у селі Павлокома, спорудження Монумента україно-польського примирення на польській землі. Українці й поляки чекають від вас виваженого рішення».
Отже, офіційне відкриття польських військових поховань 1918—1919 років відбудеться 24 червня за участю президентів України та Польщі.
Зокрема в ухвалі міськради вказується:
«Погодити відновлення надмогильних пам’ятників французьким піхотинцям та американським літунам з такими написами польською мовою: «Французам, полеглим і померлим у боротьбі за Польщу в 1919— 1920 рр.» та «Американцям, полеглим і померлим у боротьбі за Польщу в 1919—1920 рр.», встановивши відповідні інформаційні таблиці українською мовою; у центральній частині поховань розмістити плиту з написом польською мовою: «Тут спочиває солдат, полеглий за Батьківщину»; вважати неприпустимим встановлення скульптур, архітектурних елементів та мілітарних символів, які не обумовлені ухвалами Львівської міської ради; перед входом на Меморіал УГА та польських військових поховань встановити інформаційну таблицю з написами українською та польською мовами: «Тут спочивають українські й польські воїни, які полягли в українсько- польській війні 1918—1919 рр.».
Зображення меча-щербця та кам’яних скульптур левів на пантеоні, як було у первинному варіанті, не буде.
КОМЕНТАР
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук:
— Справа в тому, що вздовж сучасного кордону, який визначався з 1918 по 1945 рік у трьох війнах: українсько-польській 1918—1919 років, радянсько-польській та Другій світовій, українці та поляки були розселені впереміш. Це наслідок сотень років їхнього спільного проживання в одній державі — Речі Посполитій. Не дивно, що й Львів поляки вважали своїм.
А з іншого боку, Львів — це українське місто, засноване князем Данилом Романовичем, історичний центр української Галичини. Коли виникла Польща і Західноукраїнська Народна Республіка, українці та поляки не змогли знайти компромісну лінію кордону. Але вже понад півсотні років ми маємо кордон, який не піддається сумніву обома державами. Це — кордон дружби. Ми повинні інакше дивитися на взаємини між двома народами. Треба розуміти, що для поляків, які полягли в битві за Львів, це місто — також рідне. Те, що львів’яни схвалили напис на цвинтарі, з яким ранiше були незгодні, дуже важливе для порозуміння між нашими двома народами.
