Сьогодні в Донецьку відбудеться суд над учасниками організації МАМА, які 27 березня взяли участь у всеукраїнській акції «Міліція — годі клеїти молодь!» на підтримку студентів, затриманих у Херсоні за розклеювання листівок із зображенням Віктора Януковича і покараних згодом штрафом за «поширення неправдивих чуток, які можуть спричинити паніку чи порушення громадського порядку». Про подробиці справи й ситуації з вільним виявом позиції в Україні «День» розмовляв з активістами МАМИ, членами Донецького осередку Фундації регіональних ініціатив Дмитром ДЯДИКОМ та Олександром КИСЕЛЬОВИМ. «Ця акція відбувалася в 19 містах. На плакатах ми написали, що не підтримуємо висловлювань стосовно Президента України, а хочемо привернути увагу до того, як вчинили з цими студентами в контексті свободи слова», — пояснює Дмитро. Олександр розповідає, як відбувалося затримання: «Коли ми підійшли на заявлене місце, ми показали свої плакати делегації міліції. Вони сказали, що все гаразд і дозволили розпочинати. Але буквально через 10 хвилин під’їхала машина і нас попросили пройти до неї». Хлопці вважають, що їх може спіткати доля тих самих херсонських студентів, хоча й не погоджуються з обвинуваченням на свою адресу.
— Як третій сектор має реагувати на події в країні? Кого він має підтримувати?
Дмитро ДЯДИК: — Ми повинні завжди діяти в рамках закону. Коли щось відбувається, суспільство завжди реагує: або через згоду, або через несхвалення. Торік ми повторно організували Громадську раду при ОДА. Задум непоганий, але нічого не змінилося. Громадські діячі, які збиралися, щось вирішували, але до них ніхто не дослухався і не брав до уваги їхніх думок.
Чому в нас така різниця між тим, що нам кажуть, і тим, що ми бачимо насправді? Є гарний анекдот: в Америці забули нанести на карту дороги, які побудували, а в Україні забули побудувати дороги, які нанесли на карту. Коли в нас такого не буде, тоді суспільство буде цивілізованішим і позитивно налаштованим.
Олександр КИСЕЛЬОВ: — Органи влади працюють за принципом: сміття з хати не виносити, хай все буде як є, не дай боже, хтось критикуватиме. Але якщо нічого не робити, то хіба щось зміниться?
— Нещодавно протестували горлівські студенти. Їх протест був масовим, але невдовзі він ущух, можливо, через те, що студентам пригрозили відрахуванням. Як тоді студентові виявляти свою позицію?
О. К.: — Створювати свої альтернативні профспілки, організації, які могли б обстоювати їхню позицію. Основна проблема в Горлівці була в тому, що хлопці, домігшись багато чого (повернення ректора з Америки, дозволу мешкати в гуртожитку, виплати грошей назад за квитанціями), не знали, що їм робити далі. Вони не мали досвіду. Врешті-решт, вони втомилися, наближалася сесія, і хвиля пішла на спад. Аби змінити ситуацію, потрібно створювати свої профспілки чи переобирати вже існуючий склад. Тому що саме профспілка обстоює думку студента, без її згоди студента відрахувати не можуть. Головне — самоорганізація, а знання закону потім здобудеться. Коли відбувся спонтанний протест горлівських студентів, одразу прийшли на допомогу громадські правозахисні організації, студентська профспілка «Пряма дія». Учасниками акції були зовсім непідготовлені студенти, які жили в райцентрах. Вони навіть не чули про таке ніколи. Треба завжди все робити публічно і прагнути не допускати відступів.
Д. Д.: — Люди, які хочуть щось змінити, самі повинні щось робити, не лише із залученням камер, громадськості та керівництва області. Це стосується не лише вишів, а й держави загалом. Коли люди спираються на рамки закону, йдуть за процедурою від «А» до «Я», то багато органів починають розуміти всю відповідальність, тому що насправді самі ж органи не знають й половини норм, про які говорять.
