Вшанування жертв Голодомору на загальнодержавному рівні почалося з 2008 року, з Указів тодішнього Президента Ющенка. Насправді ж, «тиха» пам’ять про своїх рідних, заморених голодом у 1932—1933 роках, в українських родинах була присутня завжди. Нехай про це не говорилося прямо, але проявлялося в таких нюансах, як острах викинути крихту хліба чи формування сімейного продовольчого запасу. Розуміючи, що глибокі травми українців потребують не сухого офіціозу, а співчуття і людської теплоти, у 2003 році дослідник Голодомору, автор «Дня» Джеймс Мейс пише в нашій газеті статтю, в якій ініціює загальнонаціональну акцію «Свічка у вікні». «Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933 р. (четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих», — написав тоді Джеймс. Це була його відповідь комуністам і всім тим, хто сім років тому заперечував геноцид українців.
Що ми маємо відповісти сьогодні Президенту і його команді? Очевидно, не пафосом і офіціозом. Наша пам’ять про рідних — тепла і сімейна. Звичайно, варто було б показати роз’яснювальні матеріали тим, хто ще не прийшов до усвідомлення трагедії. Звичайно, варто подумати над уроками цієї страшної жертви. А можна просто — за порадою Джеймса — поставити свічку пам’яті у вікні.
Сьогодні в Києво-Могилянській академії збиратиметься організаційній громадський комітет по вшануванню жертв Голодомору. До нього увійшли поважні люди — академік Ігор Юхновський, Євген Сверстюк, екс-віце-прем’єри академік Микола Жулинський та Іван Васюник, Генеральний секретар Світового конгресу Українців Стефан Романів, ректор Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт, ректор Львівського національного університету ім. Івана Франка Іван Вакарчук, історики Володимир В’ятрович та Василь Марочко, культурні діячі Ніна Матвієнко, Євген Станкович, правозахисник Євген Захаров, представники церков та релігійних організацій України. Ми звернулися до Миколи Жулинського із запитанням, якими він бачить кроки громадськості напередодні пам’ятних днів.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, член організаційного комітету із вшанування жертв Голодомору:
— Логічно, що коли влада відвертається від надважливого для українців історичного факту, функції з його вшанування повинна взяти на себе громадськість. Громадський комітет покликаний справу вшанування жертв Голодомору 1932 — 1933 років підняти на рівень загальнонаціонального звучання. Натомість нинішня влада відійшла від тих напрацювань з вивчення правди про цей період історії, й це стривожило українську громадськість. Те, що Голодомор був геноцидом, спланованою акцією, підтверджено Законом України і Судом, який назвав винуватців, що чинили цей злочин. Своєю заявою в Брюсселі Президент Янукович поставив під сумнів і рішення парламентів багатьох країн, які підтримали українців. В таких умовах громадський комітет змушений діяти дуже активно. Ми не можемо дозволити, щоб у суспільній свідомості згасала пам’ять про велику трагедію нашого народу. Ми повинні пам’ятати і відчувати відповідальність перед тими мільйонами безневинно убієнних українців. Якоюсь мірою ми повертаємося до початку 1990-х, коли була активною ініціатива дуже багатьох людей, які вишукували документи, записували свідчення очевидців. Але тепер, коли ми маємо здобуті колосальними зусиллями свідчення, коли в кожній області видана Книга пам’яті, ми зобов’язані зробити все, щоб вшанування пам’яті жертв Голодомору було всеукраїнським і, головне, щирим.
