В першу чергу — завдяки участі вельми відомих на сьогодні західних художників. Це американець Джефф Кунс та британці Деміан Хьорст і Ентоні Гормлі. Найпомітніші об’єкти, котрі фактично стали символами всієї експозиції, створені саме ними.
Звичайно, найбільшу увагу привертають роботи Гормлі. Вже на вулиці біля вітрини одного з магазинів стоїть його скульптура «Віддзеркалення» — два розділених склом абсолютно симетричних людських тулуби, виконаних із дуже фактурного, підкреслено іржавого чавуну. Зовні дійсно складається повна ілюзія відбиття цього дивного металевого привида, а для того щоб як слід роздивитися як воно зроблено, треба самому трохи відбитися. Проте, безумовно, справжньою сенсацією є «Сліпе світло» цього ж автора. Відвідувачі заходять у простору кімнату з прозорими скляними стінами, заповнену густою білою парою. Орієнтація втрачається моментально, глядачі самі перетворюються на якісь потойбічні тіні; абсолютно запаморочливе відчуття і є, здається, найголовнішим ефектом цього плавання у «Сліпому світлі». Прямо напроти входу в кімнату стоїть скульптура Гормлі — прозорий людський силует, зібраний із чогось на кшталт квадратових цвяшків; тож, якщо знайти правильний ракурс, складається враження, що після перебування в тій дивній хмарі глядачі виходять і заповнюють собою ту порожню форму — стають на частку секунди її змістом.
Не менш ефектними є екзерсиси Хьорста. Цей британський художник відомий в першу чергу тим, що робить частинами своїх інсталяцій трупи справжніх тварин.
Тож найбільш шокуючою частиною «Віддзеркалення» є «Ракові хроніки / Ісус та учні» — цілий зал, заповнений головами биків та корів у формаліні в скляних боксах, а також чорними полотнами, котрі складаються з тисяч мух, залитих і скріплених чорною смолою. В якості противаги — «Аріель» — сім великих полотен, залитих рожевою фарбою, в яку повлипали вже не мухи, а великі блакитні тропічні метелики. Інші роботи з відчутними релігійними конотаціями — «Воскресіння» — людський кістяк, розіп’ятий всередині двох взаємно перпендикулярних скляних площин, та «Неповна правда» — опудало білого голуба, що завис наче у польоті в глибині великого прозорого боксу. До всього цього можна ставитися по-різному, але, безумовно, враження лишаються доволі сильні.
Ще одна ефектна робота — «Перехресний вогонь» — створена американцем Крістіаном Марклеєм. Заходиш у темну залу. Лунають клацання завторів. А потім тебе починають просто розстрілювати з чотирьох екранів водночас. Марклей зібрав сцени перестрілок з найвідоміших бойовиків та вестернів на кшталт «Матриці», «Термінатора», «Кримінального чтива», «Поганого, доброго, злого», «Бонні і Клайда» тощо, і змонтував з них восьмихвилинне відео — вісім хвилин щільного, ураганного вогню. На перехресті якого знаходиться, певна річ, глядач. Відчуття у глядача можуть бути різні. Хтось почуватиметься жертвою, а хтось — і одним з тих крутих хлопців або дівчат зі «стволом» у руках.
Нью-йоркець Джефф Кунс вважається одним з метрів актуального живопису. Його два великих полотна «Пейзаж водоспад II» та «Дівчина (Цятки)» дають доволі ясне уявлення про його манеру, котра полягає в поєднанні різних стилів — у першу чергу таких різних, як легкодоступний поп-арт та досить жорсткий абстракціонізм.. Вже готові, навіть сфотографовані зображення піддаються своєрідній атаці яскравими агресивними кольорами.
Не менш цікаві постмодерні вправи у японця Такаші Муракамі. Із стилізованих зображень квітів, а також комп’ютерних смайликів він створює такі життєрадісні, певним чином навіть інфантильні об’єкти на кшталт «Квітки Матанго» — чотириметрової конструкції, більше схожої на психоделічний водограй.
Повертаючись до кістяків, можна сказати, що Хьорст тут не має цілковитої монополії. Ще один скелет виставив інший британець — Марк Квінн. Утім, цього разу рештки виконані з патинованої бронзи; кістяк молиться, стоячи на колінах, а називається це «Чекаючи на Годо». Загалом, схильність сучасних британських митців до такого відвертого натуралізму — це окрема тема; відвертість митця просто набуває такого стійкого анатомічного забарвлення.
Звичайно, не обійшлося без фотографії. Найповніше вона представлена роботами німецького художника Андреаса Гурскі. Він будує свої композиції, фіксуючи на загальних планах велику кількість схожих елементів: маленькі острівці, розкидані в океані («Острів Джеймса Бонда III»), людський натовп на музичному фестивалі (Loveparade), забиті товарами полиці супермаркетів («99 центів II»). Особливою гордістю Віктора Пінчука є придбана ним для колекції Центру авторська копія роботи під назвою «Кличко» — окрема презентація світлини, зробленої перед одним з двобоїв Віталія Кличка в 1999 році, пройшла за участю наших знаменитих братів.
Не обійшлося на «Віддзеркаленні» без наших художників. Нові іронічні роботи Сергія Браткова («Хресний хід», фото), Арсена Савадова («Серце», полотно), Олега Тістола («Південний берег Криму», полотно), Василя Цаголова («Лебедине озеро», інсталяція з відео та манекенами балерин у поясах шахідів) цілком органічно виглядають поруч із доробком іменитих закордонних митців.
Сучасне мистецтво є спірним і контраверсійним — але не в останню чергу саме заради цього воно і створюється. Новий шлях торувати завжди важко, і часто доводиться вдаватися до найнезвичніших жестів. Виставка «Віддзеркалення» робить це незвичне — прийнятним, тим самим уможливлює подальший рух.
