Театр «Колесо», що на чолі зі своїм художнім керівником Іриною Кліщевською є досить активним в українському театральному просторі, певний час немов перебував у стані очікування — нових вистав, мистецьких подій, цікавих пошуків. Чекав і глядач.
Днями було одразу два значні для творчого колективу приводи, аби запросити друзів та шанувальників «Колеса»: на відкриття нової камінної зали (нині подія неординарна) та на прем’єру вистави «Фатальний флірт або забавки» за, на жаль, забутим українською сценою австрійським автором Артуром Шніцлером (режисер-постановник — Ірина Кліщевська).
Цікаво, що поєднання цих мистецьких акцій є цілком органічним. Адже затишний сценічний простір, що нагадує скоріш театральний салон, абсолютно вільно «приймає» виставу «Фатальний флірт або забавки», потребуючи від акторів особливого шарму та ігрової витонченості. Та й дистанція із глядачем, який є немов гостем на прийомі, майже відсутня.
Вистава складається з двох невеличких частин, кожна з яких, здається, може сприйматися як автономна сцена. Ці сцени різні за емоційною напругою, темпоритмом та смисловим лейтмотивом. Перша є тим самим фліртом: її лейтмотив — життя з усіма його принадами і забавками. Втім, під фінал першої дії глядач може здогадатися, що трагедія є неминучою... Картина першої дії, здавалось би, звичайна. Молоді паничі Фріц Лобгаймер (Денис Драчевський) та Теодор Кайзер (Андрій Лелюх) у помешканні Фріца весело проводять час із юними панянками — легковажною Міці Шлягер (Ольга Васинюк) та закоханою у господаря будинку ліричною й вишуканою у своїх почуттях Крістіне (Аліна Проценко). Перед глядачем — уся атрибутика забавок: кохання, святкова вечеря, дорогі напої, гра на фортепіано (музика Сергія Бедусенка та Володимира Дадикіна), танці... і навіть камін нового сценічного простору театру «Колесо» немов створено спеціально для вистави. У всьому цьому «колообігу розваг» у будинку Фріца часом складається враження, що акторам не вистачає легкості, якоїсь сценічної акварельності, котра потім би дисонувала із важкими мазками наступних подій. З другого боку, певна напруга немовби передбачає майбутню трагедію, що відповідає настрою Фріца. А ще — у світлу атмосферу вистави втручається містичний персонаж. Оксамитова Дама (Анна Артем’єва) є чи то символом докору, чи натяком на небезпеку.
З початку другої частини вистави стає зрозуміло: від легких забавок та світлого кохання до смерті — один крок. А за таємницями у стосунках між закоханими може ховатися брехня. Хоча... у виставі досить яскраво простежується думка про те, що істинні почуття можна розгледіти надто пізно — вони ховаються за фліртом і легковажністю.
Цікавою рисою «Фатального флірту» є сильні роботи акторів, які з’являються лише у другій дії, не балансуючи між двома емоційно різними сценами. Таким чином творці вистави немов дозовано збільшують напругу. Хотілося б відзначити роботу Олександра Бірюкова у ролі Ганса Вайрінга. Актор грає люблячого батька, знівеченого життям і безпорадного перед горем власної доньки. Приваблює і юна акторка, студентка Київської академії мистецтв Прасковія Жилінська у ролі Ліни. А загалом складається враження, що, незважаючи на складність обраного літературного матеріалу, театр «Колесо» зробив новий, досить впевнений оберт...
