Вчора у Бібліотеці Антоновичів, що у Києво-Могилянській академії, «Радіо «Свобода» ініціювала круглий стіл на тему: «Мова як фактор безпеки держави». Його завдання — з’ясувати особливості сучасного стану мовних процесів в Україні та необхідності збереження статусу української мови як державної. Друга частина формулювання мети звучить особливо актуально з огляду на недавні події: квазіідея створення єдиного із росіянами підручника з історії, сумнозвісний проект закону про мови, зрештою, максимальне обмеження доцільності оволодіння українською мовою у вищій школі (наприклад, для вступу в аспірантуру вже необов’язково складати з неї іспит)...
«Наші учасники (мовознавці Лариса Масенко і Павло Гриценко, літературознавці Тамара Гундорова і Галина Усатенко, філософ Євген Бистрицький, публіцист Євген Сверстюк. — Ред.) є носіями ідей, які допоможуть зберегти рівновагу всередині нашого розбурханого суспільства, щоб спокій на Контрактовій площі, не дай Боже, не переріс у неспокій, який був на площі Манежній, — розпочала модератор, журналіст «Радіо «Свобода» Ірина Штогрін. — Вони сформулюють певний посил для України, на вулицях якої звично розмовляють українською й російською мовами, суржиком, варіаціями молодіжних сленгів та субкультур, який би дозволив цій молодій державі рухатися далі без ексцесів».
«У нашій країні трапився щасливий випадок: мовна практика випереджає мовну політику, — зазначає завідувачка відділу теорії літератури НАНУ Тамара Гундарова. — По-перше, виросло покоління, яке не сприймає українську як мову чужу і послуговується нею пасивно чи активно. Я це бачу по однолітках свого сина. По-друге, як відомо, мова — динамічна система, що розвивається. А, отже, створюються нові діалекти, соціолекти, що покривають різні сфери вжитку. Покажчиком цього є, наприклад, молодіжні субкультури, які ми, люди іншої генерації, можливо, не сприймаємо, проте не можемо не цінувати цю своєрідну гру з мовою. Націю, окрім політики та економіки, творить мова і література. Так от, за останні роки українська література сформувала новий імідж нашого суспільства. І вона цікава не лише для нас, а й на Заході. Щодо розвитку мови, то я — оптиміст. Але мені бракує хороших освітньо-культурних радіо- і телепрограм, зрештою, цілого каналу. А це вже стосується недосконалої мовної і культурної політики держави».
«Можемо констатувати, що за останнє десятиліття відбулися певні зрушення у свідомості українців щодо цінності рідної мови, культури, національної пам’яті й історичної минувшини, — говорить директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко. — Хоч, може, вони не такі дієві та глибокі, якби того хотілося. Ось візьмімо освіту. Важливі зміни сталися у даній сфері, але, на жаль, цьогоріч стався відкат. Через зміну уряду, загальну політику, самого міністра науки і освіти, який цілеспрямовано і системно працює проти української ідеї. Проблема ще в тому, що цей суспільний рух останнього десятиліття, попри виразну нібито демократизацію, насправді був на роз’єднання. Маю на увазі не тільки політичні партії, а й середовище науковців, митців... На сьогодні немає тієї Спілки письменників, яка би взяла слово і сказала за всю націю. А це небезпечно, бо — поділяй (або навмисне розділяй) і володарюй!». «Я згідна, що нам дуже шкодить відсутність солідарності, — продовжує професор НаКМА Лариса Масенко. — До речі, розвиток України з Москви бачиться за білоруським сценарієм, але, як спостерігаємо, Білорусь не так уже тихо і сумирно реагує на все те, що там відбувається. Отож українцям треба нарощувати сферу культури! І опірність! Чим масовішими будуть суспільні виступи, тим більше вдасться, принаймні, поки що, відвоювати свій простір свободи».
