Про Андрія Дмитровича згадує Мустафа Джемільов — голова Меджлісу кримськотатарського народу, борець за права свого народу, в'язень совісті радянських часів: «Андрій Сахаров, як і Петро Григоренко, дуже багато зробив для кримськотатарського народу. З ним у мене був тривалий багаторічний зв'язок — з кінця 70-х років до його смерті. Спочатку це був контакт заочний — листування, телефон. Він двічі приїжджав на мої процеси — в Омськ, у Ташкент. Його не пускали в зал, але я знав, що він поряд, і це, ясна річ, дуже підтримувало. Своїм звільненням я зобов'язаний йому. 12 грудня 1986 року Горбачов зателефонував йому в заслання в Горький і сказав, що рішенням Політбюро ЦК КПРС його звільнено, й він може повернутись у Москву. На що Андрій Дмитрович відповів, що він не приймає звільнення поки не звільнять його близьких друзів — політв'язнів. І передав список на 23 прізвища. Моє прізвище було в цьому списку 4-е чи 5-е. Мені тоді готували новий процес і завдяки Сахарову, він не відбувся (звільнили з залу суду умовно).Повернувшись із Магадана, я заїхав до нього в Москву. Він за день до цього повернувся з Горького. Це була наша перша зустріч. Ми довго говорили — до 3-ї години ночі. Згодом ми зустрічалися, звісно, частіше. Його смерть була великим ударом. Мене повідомили, що я включений у список почесної варти. Я проводжав його, стояв біля труни на варті. Це була наша остання зустріч. Коли кримські татари повернулися на свою Батьківщину, у своїх поселеннях ще за радянських часів, долаючи опір місцевої влади, називали вулиці ім. О.Сахарова і П.Григоренка. Це, мабуть, були перші вулиці на честь цих людей».
№239 11.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
