«Банально, другорядно, але візуально цікаво». Цю характеристику, дану одним із кіноманів новому комедійному бойовику «Зелений шершень», можна вважати вичерпною. «Шершень» є такою собі великобюджетною пародією на фільми-комікси на кшталт «Бетмена» або «Супермена», базованою на однойменному телесеріалі 1960-х років, в якому одну з головних ролей зіграв легендарний Брюс Лі. Головне, втім, те, що режисером фільму, що зібрав у прокаті вже близько 80 мільйонів доларів, є 47-річний француз Мішель Гондрі.
Гондрі належить до тої рідкісної породи постановників, що вміють знімати як масове, так і авторське кіно. 2004 року йому присудили «Оскар» у категорії «Кращий оригінальний сценарій» за мелодраму «Вічне світло чистого розуму» з нетипово серйозним Джимом Керрі у головній ролі. Натомість, наступна картина «Наука сну» (2006) з Шарлотою Генсбур і Гаелем Гарсія Берналем є по-європейськи вишуканим фільмом, відзначеним у Каннах за кращу музику.
Така багатобічність для Гондрі не дивина: він сам походить з родини інженерів та музикантів. Вже у молодості він досяг рівних успіхів у рок-музиці (створив групу в коледжі), у відеорежисурі (зняв для своєї банди настільки цікаве відео, що знаменита Бьорк замовила йому кліпи для себе — вони й досі вважаються найкращими у творчості співачки), винахідника (уперше застосував технологію морфінгу, потім розтиражовану братами Вачовські у «Матриці»).
Гондрі робить акцент на візуальній насиченості фільму: його кадр завжди повний цікавими подробицями, схожий на суміш вишуканого колажу і авангардових декорацій. У «Зеленому шершні», втім, історія надто вже невибаглива. Двійко нетіпах — плейбой та гульвіса Брітт Рейд (Сет Роген) і успадкований ним від батька слуга, майстер на всі руки, китаєць Като (Джей Чоу; у серіалі 1966 року цю роль якраз і грав Брюс Лі) — вирішують стати супергероями у масках на супермашині просто заради розваги. Звичайно, у відповідь знаходиться і суперлиходій, якого звати Чудновський (оскарівський лауреат Крістоф Вальц). Рейд і Като постійно втрапляють у кумедні ситуації, сваряться і б’ються одне з одним. Рейд виглядає самозакоханим шукачем слави з сумнівними манерами і таким самим почуттям гумору; більшу частину подвигів здійснює Като, який, попри свою невразливість, не вміє плавати. Обидва звитяжники безуспішно змагаються за прихильність секретарки Рейда, Ленор Кейс (Кемерон Діаз), котра на їхньому тлі виглядає майже генієм. Так само Чудновський-Вальц — пародія на зарізяку: літній дядечко з інтелігентною сивою бородою, котрого ніхто не боїться і тому він змушений увесь час когось вбивати.
Навіть у цій нехитрій історії Гондрі знаходить можливості для більш-менш вдалого самовираження: бойові сцени виглядають як мистецькі галюцинації, вся кольорова гама фільму — мов психоделічний комікс; всі жанрові складові на кшталт трюків, бійок, перегонів, вибухів, перестрілок теж на рівні. Сильно накульгує почуття гумору, з яким у Гондрі зазвичай добре — але то можна списати на першоджерело.
Так, загалом — це не завжди оригінально, місцями банально, та, зрештою, для французького режисера-експериментатора, що кинувся підкорювати Голівуд — цілком вдало.
