«Слідами польськості» — таку назву має пленер, для участі в якому із міста Жешув приїхали члени місцевої спілки фотографів. Захід відбувається у рамках проекту «Спільна мережа співпраці у сфері культури та соціального захисту з метою розвитку міст з польсько-українського прикордоння», партнером у реалізації якого є і Луцька міська рада. Проект співфінансує Євросоюз. На що ж будуть витрачені кошти?
Польська сторінка історії Волині нараховує не один десяток років. Так, із 1921-го до 1939 року наш край входив у склад польської держави. Добру частину Луцька забудовано саме поляками, тут і нині найкращі будівлі зведено польськими архітекторами. Тільки за ці майже два десятки років у Луцьку збудували вісім банків (нині це гарнізонний будинок офіцерів, філія Національного банку, магазин-ресторан «Діва», краєзнавчий музей та інші установи), поштамт (пошта тут і нині), шість лікарень, велотрек (нині — стадіон), спортзал із басейном (нині — міська дитячо-юнацька спортивна школа), кінотеатри. У Луцьку є навіть міні-квартал житлових будинків, споруджених ще для польських військових. Так само і по всій Волині залишилися капітальні споруди, свідки присутності на наших землях Польської держави. Під час пленеру фотографи із Жешува зафіксують не тільки будівлі, які пам’ятають ще їхніх предків, а й загалом життя у прикордонні, а також історичні пам’ятки, які є окрасою міста і його візитівкою.
Для волинян цей проект корисний насамперед для подальшої співпраці з польськими партнерами та для промоції регіону. Адже цікаво, як саме бачать наші міста і села, наші пам’ятки іноземці. Крім Луцька, поляки побувають в Олиці, Дубно, Белзі, Тернополі, Кременці та інших населених пунктах історичної Волині. Опісля буде видано альбом, який популяризуватиме наш край.
Але виникає закономірне питання: пограниччя завжди має дві, так би мовити, сторони. На тому боці Бугу, який нині ділить дві держави, споконвіку проживали етнічні українці (Холмщина і Надсяння), яких з прадідівських земель виселили внаслідок тодішніх договорів між Радянським Союзом і Польщею, внаслідок переділу кордонів. Цікаво було б подивитися, бодай на фото, на об’єкти українськості, котрі там також є, як на Волині є об’єкти польськості. Але регіональний координатор проекту Олена Семенюк повідомила: проект цього не передбачає. У його рамках волинські пенсіонери та неповносправні бували у Польщі: для них провели мистецькі тренінги. Також для працівників Луцької міської ради організували курси по вивченню польської мови. Аналогічних, з вивчення української мови, у Жешуві чи іншому польському місті не проводили. А хороший фотоальбом, який би популяризував наш край, могли б виготовити і волинські фотомитці, проте цього проект також «не передбачає». Тобто наші сусіди цікавляться своєю історією, її об’єктами, навіть якщо вони нині на території іншої держави. А ми — вчимо мову сусіда...
