Тепер уже точно можна сказати, що до 20-ої річниці незалежності в Україні буде оголошено амністію. Учора Президент Віктор Янукович підписав відповідний закон, який має бути реалізований у тримісячний термін.
Серед тих, хто зможе цього року покинути місця ув’язнення — вагітні жінки, неповнолітні, ветерани війни і люди похилого віку, інваліди. Та варто зазначити, що амністія-2011 в Україні буде надана лише тим, хто скоїв не настільки тяжкі злочини, а також тим, хто порушив закон із необережності. Інакше кажучи, дострокове звільнення буде надано всім, окрім убивць, насильників, а також маніяків.
Ця амністія може стати однією з наймасштабніших і наймасовіших в історії країни. Експерти називають цифру 16 тисяч, хоча омбудсман Ніна Карпачова вважає, що на свободу можуть вийти близько 11 тис. осіб.
Останній раз амністія в Україні була 2008 року. Зараз за колючим дротом перебуває 155 тис. українців.
Як стверджують правозахисники, українські слідчі ізолятори і в’язниці заповнені повністю. Причина такої плачевної ситуації — відсутність необхідних реформ судової і пенітенціарної систем, які передбачали б інші види покарання, окрім утримання під вартою. Сьогодні ув’язнених в Україні нічим годувати, вони живуть в умовах, далеких від нормальних, масово хворіють на туберкульоз, не отримують необхідної медичної допомоги. Єдиний вихід, який за такої ситуації бачить влада, — провести амністію і відпустити частину тих, хто знаходиться під слідством і хто відбуває покарання, на свободу.
З іншого боку, в багатьох західних країнах такого явища, як амністія, просто немає — у ній там немає потреби.
«Амністія з’являється тоді, коли погано працює система кримінального переслідування, — сказав «Дню» правозахисник Євген Захаров. — Коли вона карає людей занадто жорстоко, коли багатьох людей позбавляють свободи. І через це у нас така велика кількість ув’язнених. Україна один із лідерів у Європі за кількістю ув’язнених на сто тисяч населення. А система покарання — це остання ланка у цьому ланцюзі. Вона вимушена приймати саме стільки людей, скільки отримали вироки з позбавленням волі. І з цим нічого зробити не можна. У межах того бюджету, який їй дається, вона повинна їх розмістити у колоніях, годувати й лікувати. Кількість виправдувальних вироків у нас — 0,3%. Тоді як у сусідній Росії — 30-40 % виправдувальних вироків».
Ще одне важливе питання, яким переймаються правозахисники: що робити засудженим, яким нікуди йти? Громадських організацій, які займалися реабілітацією колишніх ув’язнених, залишилося дуже мало, і вони не в змозі допомогти всім. «Буває, що амністовані скоюють незначний злочин, аби повернутися назад у колонію — там хоча б є ліжко і якось годують», — нарікає Євген Захаров.
Утім, згідно із законом, перш ніж покинути тюремні стіни, кожен ув’язнений повинен надати інформацію про те, де він збирається проживати. У дорогу такій людині буде наданий квиток в один кінець і пайок. На місці колишнього ув’язненого зустрічатимуть представники місцевих райвідділів міліції. Упродовж 5 днів людина, яка покинула зону, повинна стати на облік у міліції, аби отримати паспорт.
