Навіть травневу емісію на суму 555 млн. грн. він представив як «наслідок тієї рівноваги, яка встановилася на внутрішньому фінансовому ринку», де, за його словами, виникла довіра до досягнутого рівня курсу та стабільності грошей. При цьому В.Ющенко, очевидно, підкреслив своє несприйняття фінансових пірамід, які знову відроджуються Мінфіном, заявивши: «Дай Бог, щоб ми завжди робили емісію не під ОВДП (облігації внутрішньої держпозики. — Ред. ), а під викуп долара на міжбанківському ринку».
Незалежність, яка після ухвалення закону про Нацбанк уявляється дещо «надкушеною» його ж (банку) наглядовою радою, вже не дозволяє йому мати «монополії на монетарну політику» й хвилює сьогодні найбільше Віктора Ющенка. Однак, кажучи про остаточне рішення, він дипломатично обійшов питання про президентське вето, віддавши перевагу «способам знаходження компромісу», а не відкритій конфронтації, й згадавши про те, що й Леонід Данилович (Кучма — Ред. ), й Олександр Миколайович (Ткаченко — Ред. ) «з розумінням ставляться до цих речей». Обережність В.Ющенка є цілком зрозумілою. Під час процедури подолання президентського вето престижу Нацбанку може бути заподіяно додаткових збитків, здатних перекинути досить хитку рівновагу, що установилася у фінансовій сфері. Тим більше, що критики Нацбанку в парламенті, мабуть, не мають наміру складати зброю. Так, член слідчої комісії з НБУ Володимир Фіалковський, коментуючи «Дню» факт зниження Нацбанком облікової ставки, стверджував, що таким чином НБУ лише реагує на критику в парламенті та в друкованих ЗМІ і на підтвердження надіслав до редакції взятий з Інтернету графік руху курсу гривні, який, за його словами, точно збігається з датами викривальних виступів. Але Нацбанк, вустами керівника прес-служби Дмитра Рікберга, зробив серйозне попередження — переможця в цій «бійці» не буде. Із цим важко не погодитися. Поки резерви Нацбанку (ліквідні. — Ред. ) є вдвічі меншими за річну суму обслуговування зовнішнього боргу, привид фінансового обвалу завжди буде залізним наслідком «бійки».
