Спочатку про історію питання, тобто сам механізм переходу спортсмена-біатлоніста із однієї країни до іншої. На відміну від футболу чи баскетболу, де існують змагання клубів, біатлоніст не має вибору. Або він виступає на етапах Кубка світу (єдиного комерційного змагання для біатлоністів) за національну команду своєї країни, або не виступає взагалі. Таким чином, доля спортсмена цілком залежить від керівництва національної федерації. В тому разі, коли біатлоніст не потрапляє у свою національну збірну, можливість виступати на змаганнях і заробляти гроші у нього лише одна — зміна громадянства.
Найяскравіший приклад подібної практики всі бачили на іграх зимової Олімпіади, де німець Йохан Мюллег приніс сонячній Іспанії титул лідера світового лижного спорту. Там само лижну славу для Австрії здобував росіянин Михайло Ботвинов, а половина болгарських біатлоністок розмовляла російською мовою.
Отже, звинувачувати Олену Зубрилову у відсутності патріотизму не доводиться. У спортсменки просто не було іншого виходу після конфлікту з Федерацією біатлону України. Згадаймо, що після провалу на Олімпійських іграх на Зубрилову та її тренера ( і чоловіка) Романа повісили всіх собак. Ще б пак. Без медалей Олени вся помпа, з якою до США вирушила численна делегація вітчизняних спортивних чиновників, виявилась пшиком. І до того не було секретом, що за тендітною спиною талановитої спортсменки намагались приховати повний провал у розвитку зимових видів спорту. Ось Олені і «віддячили», звільнивши її тренера з роботи у збірній.
Тимчасово «безгоспну» спортсменку з радістю прийняли наші брати-білоруси. В країні Лукашенка знайшлись ресурси, аби забезпечити унікальну біатлоністку світового класу достойною зарплатою і умовами для тренувань. А що ж наші? Амбіції чиновників вкотре виявились вищими за інтереси українського спорту. Ми з легкістю розпрощалися з єдиною спортсменкою, яка була здатною боротися за перші місця на світовому п’єдесталі. А потрібно було небагато. Забезпечення чемпіонки світу коштувало б приблизно стільки, скільки коштує, наприклад, запасний футболіст донецького «Шахтаря». Не знайшлось в Україні таких коштів.
Тепер проблем немає. Наступної зими дивитися трансляції з етапів Кубка світу українцям не буде сенсу. Біатлон поповнив низку видів спорту, де українцям практично нічого не «світить». Що цікаво, чиновники врешті не постраждають. Бо є поки в нашому спорті ще кілька «медалемістких» видів, біля яких можуть годуватися функціонери. Така вже у нас тенденція — чим менше чемпіонів, тим більше спортивних керівників.
І наостанок зазначу, що Зубрилова була одним із останніх «продуктів» ще радянської спортивної системи. Таким самим, якими були або ще є визнані зірки світового спорту Сергій Бубка, Андрій Мєдвєдєв, Жанна Пінтусевич. До цього списку можна додати ще кілька імен. За ними — порожнеча. І вона стала ще більшою після того, як Україну залишила єдина біатлоністка справді міжнародного класу.
