Неможливо не запам’ятати плакат часів Сталіна із зображенням пролетаря, який приклав вказівного пальця до вуст і ніби звертається до споглядачів плакату коротким і виразним гаслом «Не болтай!». Мовляв, навколо вороги і будь пильним, щоб не розповісти їм щось зайве, яку-небудь державну таємницю. Цей витвір тоталітарного мистецтва часто виставляють ніби для іронічної ілюстрації журналістських публікацій. Але після того, що я прочитав у звіті правозахисних організацій, мусив замислитися: чи не варто його використовувати в нашому приватному житті без жодної іронії? Звісно. боятися треба поширення не державної таємниці, а нашої особистої.
У узагальненому звіті стану прав людини за 2008 рік, який склали й нещодавно оприлюднили Українська Гельсінська спілка з прав людини та Харківська правозахисна група, з посиланням на Верховий Суд наводяться вражаючі факти стосовно стеження за громадянами. Минулого року Служба безпеки України подала до судів 8323 подань про надання дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку, накладення арешту на кореспонденцію, застосування інших технічних засобів одержання інформації, пов’язане з обмеженням конституційних прав громадян. При цьому голова СБУ Валентин Наливайченко в липні цього року заявив, що українців прослуховують набагато рідше, ніж громадян країн Європейського Союзу. Тим часом, справа не в абсолютних цифрах. За інформацією правозахисників, СБУ щорічно в середньому завершує розслідування не більше дев’ятисот кримінальних справ, не більше 700 потрапляють до суду. Отож, «понад 7,5 тисячі санкцій отримані СБУ не з метою розслідування кримінальних справ, — роблять висновок правозахисники. — Виникає запитання з якою метою, як не розслідування кримінальних справ, робилися такі заходи? «
Ще більше від СБУ таких запитів зробили керівники оперативних підрозділів Міністерства внутрішніх справ — 14815. Подібні звернення подають і прикордонники, прокуратура і податкова міліція. Якщо 2005 року таких документів суди розглянули в районі п’ятнадцяти тисяч, то в минулому році кількість їхня збільшилася в півтора рази.
Автору цих рядків доводилося вислуховувати хвалькуватого «наближеного до одного з тіл» діяча, який розповідав, що слухали того, того і того. При цьому він називав прізвища високо посадовців. Себто в країні прослуховуванням займаються не лише ті, кому це дозволено законом, а ще й ті, в кого є гроші і хто може дозволити собі купити відповідну апаратуру.
У серпні цього року в Києві затримали групу осіб, яка прослуховувала одного бізнесмена і передала записані протягом доби матеріали замовнику за 900 євро. А скільки таких груп не затримали — лишається тільки уявити. Отож, ніхто з нас не гарантований від того, що нас не прослухають якісь наші недоброзичливці. І що робити в цій ситуації? Хіба що жити життям праведника. Бо в усіх інших випадках ми ризикуємо, що наше таємне рано чи пізно стане явним і нам воно вилізе боком.
