«Діти — це відображення наших звичок» — уже кілька місяців жителі Києва та інших міст мають можливість споглядати соціальну рекламу з таким написом. Із цим складно не погодитися, але коли чуєш про те, як діти б’ють... дорослих, спочатку хочеться стати на бік постраждалих. Але виходить замкнене коло, адже й діти-агресори також відображають чиїсь звички... 30 березня в Костянтинівці Донецької області в навчально-виховному комплексі (загальноосвітня школа №17) учні 11-го класу під час уроку побили вчителя, який проводив урок музики в шостому класі. Як повідомляють інформаційні агентства, через інцидент учитель потрапив до лікарні, отримавши травму щелепи, численні удари й садни. За словами заступника начальника відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх Головного управління МВС України в Донецькій області Олександра Подолінного, одного зі старшокласників, який брав участь у побитті вчителя, вже арештували. «Один із учасників цього інциденту арештований — вибраний запобіжний захід «утримання під вартою», далі буде проведене розслідування, матеріали попрямують до суду для прийняття рішення», — повідомив Олександр Подолінний і додав, що 6 квітня була порушена кримінальна справа за ст. 296-ю ч. 2 Кримінального кодексу України (хуліганство, вчинене групою людей).
У свою чергу, начальник Головного управління освіти в Донецькій облдержадміністрації Юрій Соловйов зазначив, що на місці інциденту працювала спеціальна обласна комісія, яка вже зробила відповідні висновки. Так, звільнений з посади начальник Костянтинівського міського управління освіти Володимир Демиденко, а також директор і завуч із навчально-виховної роботи школи, в якій сталася ця НП. Начальник Костянтинівського міського управління освіти Володимир Демиденко, коментуючи цей інцидент у ефірі одного із всеукраїнських телеканалів, заявив, що «нічого надзвичайного не сталося»: «Дуже важливо стримувати агресію. 11-й клас — це діти під час біологічного становлення, вони дуже агресивні, дуже недовірливі. Такі випадки спостерігаються в школі кожного дня, у всіх школах, не лише в Костянтинівці. Цей випадок я не вважаю чимось надзвичайним».
При цьому Юрій Соловйов заявив, у Костянтинівці вже назначений виконуючий обов’язки начальника управління. «А яка доля вчителя? Людина постраждала й моральний дискомфорт відчуває, але він працює і працюватиме. По-моєму, наскільки я зрозумів, непоганий вчитель. Бо якщо вчитель-предметник збирає акордеони і тому подібне, то це небайдужий вчитель», — додав він.
Але чи змінить рокіровка кадрів ситуацію в школах, зокрема, в цій, якщо відсутність взаєморозуміння між вчителями та учнями — звичайне явище в сучасних українських школах? «День» («Діти — про школу майбутнього» № 57, 3 квітня) писав про те, що наші підлітки, разом зі своїми однолітками з європейських країн, найбільше хочуть, щоб між поколіннями налагодився діалог. Саме його вони вважають запорукою успішного навчання і свого розвитку. Тому, можливо, висловлювання Володимира Демиденка, що такі випадки «спостерігаються в школах кожного дня» — недалекі від істини. При цьому, шукаючи винних, не завадить подивитися на себе в дзеркало.
КОМЕНТАРI
Катерина ОВЧАРЕК, психолог Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту:
— Для того, щоб щось говорити про конфлікт, який стався в Костянтинівській школі, потрібно перш за все добре вивчити обставити — поспілкуватися з учителем, учнями, які побили вчителя, їхніми батьками, педагогічним колективом, учнями, які на той час сиділи в класі... Я не можу робити висновки, хто винен і чому — очевидно, вони будуть неправильними. Але я переконана, що в цій школі, як і в практично всіх нинішніх вітчизняних, існують непрості стосунки між педагогами та учнями. Справа в тому, що діти дуже змінилися і це вимагає іншої взаємодії з ними дорослих людей — батьків та вчителів. Якщо раніше вчителі й взагалі дорослі могли якось диктувати дітям, що робити, то нинішнє покоління вже настільки інше, що просто за командою вони діяти не можуть, як і не хочуть підкорюватися свавіллю дорослих. Такий стиль спілкування з сучасними дітьми — вже не працює. Нам потрібно змінювати освітньо-виховні підходи — потрібно домовлятися. Та педагогічна система, яка нині є в наших школах, не виправдовує себе, тому що в педагогічному середовищі продовжує існувати підхід до дітей не як до рівних, а як до тих, хто трохи нижче. Тобто у нас збереглася авторитарна система. Діти це дуже відчувають, тому що в них загострене відчуття справедливості. Нині вони вже готові до рівного спілкування з дорослими й вимагають до себе такого ставлення, яке передбачає повагу до їхнього досвіду. Дорослим же дуже непросто будувати стосунки на таких основах з дітьми, особливо якщо вони звикли, щоб їм підкорялися. А щоб знайти підхід, зацікавити й мотивувати та нормально спілкуватися, між дорослими та дітьми має бути діалог, а не монолог.
Лідія СМОЛА, радник секретаря Ради національної безпеки і оборони України:
— Зростання агресії в молоді є абсолютно закономірним в умовах агресивного суспільства. Ми можемо говорити про «ужорсточення» молодого покоління, що зумовлено тим, що в країні не сформовано певної системи цінностей, яку можна запропонувати молодим людям. Молоді не запропоновано позитивну модель поведінки. Тому вони формують її самостійно. Дослідження, які проводилися, говорять, що пріоритетом для молодих людей є сім’я, що молодь хоче мати достаток, але моделі поведінки і взаємин, щоб це стало реальністю, ніхто не пропонує. Відповідні державні органи мусять цим займатися, але, на превеликий жаль, цього не роблять. По-друге, діти та молодь споживають інформацію із ЗМІ і бачать, як у ситуаціях якихось політичних конфліктів депутати «вирішують» ситуацію бійками... А діти є дзеркалом світу дорослих, що й підтверджує це побиття. При цьому економічна та політична кризи не сприяють толерантності. Ще одна проблема — раніше, при всіх зауваженнях до радянської влади, діти були певним чином задіяні в системі виховання (піонерія, комсомол). Нині існує скаутський рух, ряд інших громадських організацій, діють багато громадських організацій, але потужних рухів немає. Є ще один важливий момент: знівелювано повагу до вчителя. Раніше вчитель був виразником провідних думок, ідей — вчителі несли світло. А як нині телебачення подає вчителів? Як влада говорить про них? Кажуть, що це одна з найменш захищених категорій людей. Покажіть мені на телебаченні хоч один образ вчителя як мудрої, з почуттям гідності людини? Навпаки — кажуть, що в школу йдуть ті, хто не може знайти кращої роботи, що вони — невдахи. Відтак ставлення дітей до вчителів є неповажним. Звісно, багато в чому й педагоги провокують це, але ми маємо їм подякувати, що вони працюють у школах за таку зарплату, яку пропонує держава. Інтернет та комп’ютерні ігри надають нові можливості для агресії: цінність життя в ньому нівелюється, а проблемну ситуацію можна вирішити за допомогою зброї. Крім того, гадаю, що діти часто вчителям мстяться за своє незадоволення та брак уваги їхніх батьків до них і, загалом, за все жорстоке ставлення світу, з яким стикаються, бачачи, що є соціальне розшарування, що є багаті та бідні, ті, хто може уникнути покарань, і ті, хто цього зробити не може.
