Прагнення Росії залишити Україну в орбіті власних інтересів відоме вже давно. Найбільш затяті «українофіли» з «білокам’яної», які ну просто втрачають свідомість від однієї думки про те, що наша країна таки обере для себе дорогу в Європу, відчайдушно шукають різні варіанти об’єднання, поєднання чи приєднання. Однією з варіацій на невмирущу тему стала ідея об’єднаного футбольного чемпіонату.
Навколо об’єднаного чемпіонату (далі — ОЧ) точиться чимало суперечок. Головним ідеологом і лобістом із російського боку є... керівник «Газпрому» Олексій Міллер, який обіцяє всім потенційним учасникам такого чемпіонату золоті гори. Вже у перший розіграш очільник «газового монстра» обіцяє вкласти один мільярд доларів. Кожен учасник вищого дивізіону отримає по 22 мільйони «вічнозелених». Міллер та ще один не менш затятий поборник загадкового проекту, відомий своєю тренерською невдачею у київському «Динамо», Валерій Газзаєв прогнозують чималий глядацький інтерес до футбольних змагань за новою схемою. Телевізійникам пророкують, що популярність ОЧ перевершить трансляції навіть Ліги чемпіонів!
Усі ці заяви нагадують запальний виступ Остапа Бендера перед жителями Васюків із відомого роману Ільфа та Петрова. Не дивно, що далеко не всі налаштовані так оптимістично, як Міллер із Газзаєвим. Міністр спорту Росії Мутко, наприклад, вважає, що новий проект не окупиться навіть на п’ятнадцять відсотків. Не поділяють оптимізму Міллера й у російській футбольній федерації. Тож чи можлива у найближчому майбутньому «реанімація», хоча б у такому скороченому варіанті, колись спільного для пострадянських країн турніру? Кому це потрібно?
Пригадується, як після розпаду СРСР — за сприяння «непотоплюваного» представника радянського футболу у ФІФА В’ячеслава Колоскова — правонаступником неіснуючої вже країни призначили Росію. Усі інші республіки, які свого часу кували перемоги на олімпіадах та континентальних першостях, залишилися на узбіччі спортивної дороги. Наші сусіди вже виступали у футбольних турнірах, а українське «футбольне немовля» робило ще тільки перші самостійні кроки. Здавалося, що ми відстанемо від Росії у спортивному розвитку на багато років. Однак минав час, український футбол ставав на ноги, долаючи проблеми і власні помилки. Прийшли перші перемоги в Європі, вболівальники потяглися на українські стадіони. Згодом зміцніла й національна команда. Український футбол має те, чим не можуть похвалитися вітчизняні політики (а через них і сама країна), — повагу!
Чому ж через стільки часу сусіди пропонують нам ОЧ?
Розробники регламенту ОЧ заявляють, що змагання відбуватимуться у трьох дивізіонах. До вищої ліги відразу входитимуть по дев’ять українських та російських команд. Після закінчення сезону дві команди вилітають з еліти, а дві, відповідно, підвищаться у класі. Виникає запитання: як зберегти пропорцію команд, якщо, наприклад, вилетять одразу дві українські або, що менш ймовірно, дві російські команди? Теоретично, за декілька сезонів у чемпіонаті можуть залишитися представники лише однієї країни. Тоді що робити представникам інших дивізіонів? Як будуть розподіляти квоти там? Хто більше заслуговує на участь у змаганнях? Той, у кого найбільше грошей на даний час, чи команди з історією? Найімовірніше, що фінансові інтереси візьмуть гору. І буде прикро, наприклад, львівським «Карпатам», володарям кубку СРСР 1969 року, чи сімферопольській «Таврії» — першому чемпіону незалежної України, які, ймовірно, не потраплять до еліти. Командам, які не матимуть «щастя» потрапити до ОЧ, залишатиметься лише «варитися» у власних турнірах, щоб із дуже великою вірогідністю зникнути з футбольної карти країни загалом. У новоствореному чемпіонаті менш за все будуть перейматися інтересами національної збірної України та вихованням молодих кадрів для національних команд різних вікових груп. На першому місці будуть матеріальні дивіденди — фінансові блага саме тут і саме зараз.
Дуже сумнівною виглядає перспектива потрапляння українських команд на виїзні матчі. Грати, скажімо, у Хабаровську, Владивостоку чи Находці не «посміхається» навіть російським командам, не кажучи вже про наші клуби. Можна згадати вітчизняних тренерів, які возили своїх підопічних за власні кошти за двісті кілометрів. А як щодо перельоту на більші відстані? Як діставатимуться на матчі улюблених команд їхні уболівальники? Враховуючи всі сучасні реалії українсько-російських відносин (тиск на бізнес, відвертий шантаж політичної еліти), можна уявити, як будуть зустрічати українців на кордонах, а потім і на стадіонах. До того ж не лише фанати суперників, а й «шляхетна» російська поліція. Тим більше, беручи до уваги патріотично налаштованих «ультрас» більшості українських команд. Адже гасла на кшталт «Слава Україні! — Героям слава!» навряд чи додадуть спокою й без того неспокійній та «загадковій» російській душі.
Як доказ своєї правоти прихильники ОЧ згадують переповнені стадіони на матчах чемпіонатів СРСР. Але тоді повні стадіони збирали команди національно колоритні! Люди йшли на Чівадзе та Ештрекова, Блохіна та Нарбековаса, Ана та Черенкова. Це все були «ребята с нашего двора», люди, які жили футболом і в останню чергу думали про гроші. І вболівальник це відчував. У наш час, на жаль, таких майже не залишилося. Тож порівняння із радянськими часами не доречне.
Зовсім оригінальними є думки Валерія Газзаєва та президента московського ЦСКА Євгена Гінера. Перший вважає, що «...після об’єднання футболісти будуть більш вмотивованими виграти Лігу чемпіонів...» Цікаво, а за нинішнього стану справ у власних чемпіонатах ця мотивація відсутня? Як може вплинути на бажання футболіста виграти найпрестижніший клубний турнір об’єднання чемпіонатів? Гінер пішов ще далі, спрогнозувавши: «Якщо ми утворимо об’єднавчий турнір, то ймовірність перемоги клубу з цього турніру в Лізі чемпіонів — 99,9%!» Дуже оптимістично! На основі чого зроблено такі висновки? Майбутній чемпіон має виграти за рахунок суперконкуренції в об’єднаному чемпіонаті? Суперечливо. За рахунок збагачення на «газових» грошах? Сумнівно. У найкращих європейських чемпіонатах багато охочих виграти чемпіонську лігу, однак самого лише бажання замало. Навіть наявність казково багатих клубів не гарантує їм перемоги. Тим більше — за нового принципу фінансового фейр-плей. Український та російські клуби вже вигравали європейський турнір. Рано чи пізно хтось зі східноєвропейських команд таки виграє й Лігу чемпіонів. І для цього зовсім не обов’язково об’єднуватися. У кожного своя дорога до омріяного.
Як ставляться до об’єднаного турніру в ФІФА та УЄФА? Керівник ФІФА Йозеф Блаттер категорично висловився проти такого об’єднання. Мішель Платіні спочатку був більш стриманим, заявляючи, що треба створити комісії для вивчення цього питання. Однак потім теж змінив свою думку: «Як мені відомо, у Росії та в Україні серйозних фінансових проблем немає. Та й федерації, як я розумію, не підтримують подібні проекти. Цим країнам немає сенсу створювати об’єднану лігу для того, щоб вижити». Що ж, на футбольному Олімпі завжди обачно сприймали всі намагання створити будь-які організації, котрі навіть теоретично могли б поставити під загрозу їхні фінансові та авторитетні монополії.
Не планують залучатися до російського проекту й у Футбольній федерації України. Анатолій Коньков: «Будь-які дії, спрямовані на створення без нашої згоди (або згоди ФІФА та УЄФА) будь-яких ліг, є безпрецедентним порушенням положень статутів цих організацій». Українські керівники всіх рівнів дуже ревно ставляться до своїх посад, воліючи бути «першими хлопцями на селі, ніж останніми в місті». Спостерігаючи за поведінкою деяких російських політиків, переконуєшся, що такі побоювання не безпідставні. Адже після об’єднання чемпіонатів може дійти черга і до об’єднання федерацій чи ще якогось там «апетитного» об’єднання...
Нещодавно Київський міжнародний інститут соціології провів опитування, поцікавившись: «Чи потрібен Україні об’єднаний чемпіонат?» Результати такі: потрібен — 14%, ні — 37%. Цілком можливо, що у головному слогані «Газпрому» — «Мрії збуваються» — українські фани почули цього разу погано приховану погрозу. Що ж, маємо ще один переконливий аргумент на користь того, що в об’єднаного російсько-українського футбольного чемпіонату майбутнього немає.
