Парламентські слухання, присвячені 17-й річниці аварії на ЧАЕС, не стали відкриттям — із трибуни називали жахливі цифри, сипали вибаченнями за багато «недо». Сидячи в парламентській залі, самі чорнобильці нерідко позіхали. «Через усе це ми вже проходили», — говорили вони після закінчення. Витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи на сьогодні оцінюють у 12,2 млрд. доларів. Половину з них відраховували вже з бюджету незалежної України. Роботи зі створення Банку потерпілих досі не закінчені — він заповнений на 92%, і на сьогоднішній день у ньому налічується 2 млн. 723 тисячі осіб. Зі слів міністра з питань надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Григорія Реви, український бюджет постійно не відповідає «чорнобильським» потребам, передбаченим у законодавстві. Якщо в 1996 році в фінансуванні вдавалося вийти на половину з передбаченого, то в 2002 — лише на 21,5%. У результаті сьогодні заборгованість з чорнобильських виплат становить 700 млн. гривень, що в 4,5 разу більше, ніж у 1996 році. За даними МОЗ, серед ліквідаторів показник захворюваності збільшився з 21,8% до 93,5%. Крім цього, аналіз даних медичної статистики свідчить про те, що пік захворюваності ще попереду — цілком імовірно, у найближчі п’ять років. Після слухань ситуацію «Дню» прокоментував голова комітету ВР із питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадій РУДЕНКО (фракція СДПУ(О)).
— Після парламентських слухань багато хто висловлювався досить скептично з приводу ефективності подібних заходів щодо чорнобильського питання. Яка ваша думка?
— Для багатьох політиків парламентські слухання з питань чорнобильських проблем — чергова трибуна. Саме тому цього разу я хотів, щоб більшою мірою проявила себе громадськість. Погодьтеся, у депутатів достатньо можливостей, щоб виявити свою любов і турботу про чорнобильців. Загалом же, нинішнім слуханням за 12-бальною шкалою я поставив би 7. Найголовніше, що, незважаючи на полярність поглядів у деяких питаннях, принципових розбіжностей немає ні у політиків, ні у громадськості, ні у фахівців.
— Вчені останнім часом все частіше говорять, що їхні важливі і потрібні розробки фінансово зовсім не підтримуються.
— Чорнобиль — невидимий, його можна відчути лише крізь призму часу або лікарняного листка. На «чорнобильську» науку виділяється цілком достатньо. Iз урахуванням такого фінансування вже можна було впровадити у життя безліч наукових доктрин і висновків у галузі радіаційного впливу, а не говорити про більшість з них у стилі «може бути, може не бути». Пам’ятаєте анекдот: помирає старий юрист. Усі плачуть. Минає тиждень, і до вдови приходить радісний син: «Мамо, я знайшов під подушкою у тата стару справу. Не знаю, чого він там мучився, я її за два дні вирішив». На що у відповідь мама вигукує: «Що ж ти наробив, адже ця справа годувала нас 20 років!». Так ось, складається враження, що для багатьох Чорнобиль — це та справа, яка годує вже 17 років, і вони розраховують, що годуватиме ще 20, 30, 50. Зараз просто необхідно розробити наукову стратегію з реальними питаннями і завданнями. Пора реанімувати спільні наукові розробки між найбільш постраждалими від аварії країнами — Україною, Росією та Білоруссю. Адже не Захід нас навчав у питаннях ліквідації наслідків аварії, а ми — їх. Ще за СРСР було розроблено титанічну програму з ліквідації наслідків аварій і допомоги постраждалим. Розраховано її було на 14 млрд. доларів, з яких лише 5,7 млрд. були українськими грошима. У Радянського Союзу не було проблем, де взяти гроші — була проблема, як їх освоїти. З проголошенням незалежності карти сплуталися, грошей не стало, зате залишилася стратегія. Сьогодні ж, крім вирішення інших проблем, необхідно ставити питання і про створення окремого чорнобильського відомства. По-перше, багато об’єктів на даний момент перебувають у подвійному підпорядкуванні, через що виходить жахлива плутанина: МНС міняється функціями з Мінпаливенерго, ті — з МНС... По-друге, єдине управління необхідне тому, що на сьогодні Чорнобиль — єдина і найбільша стаття внутрішніх соціальних витрат і внутрішнього соціального боргу (він становить близько 700 млн. гривень). Ми виходимо з вимогою, щоб у найближчі 1,5-2 роки його було погашено, при тому, що ніхто не повинен постраждати у соціальному плані.
— Уже досить довго стоїть питання про надання чорнобильцям адресної допомоги...
— Так, тільки, як виявилося, міністри, депутати і громадськість розуміють її по-різному. Бюрократія вже нагострила багнети, що, мовляв, адресність — це означає, що чиновник вирішуватиме, кому дати гроші, а кому ні. Ми ж вважаємо, що адресність, насамперед, повинна торкатися медичних послуг чорнобильцям, наприклад, введення обов’язкового медичного страхування для постраждалих від аварії на ЧАЕС.
— Багато вчених говорять про те, що ситуація, котра склалася з об’єктом «Укриття», — загрозлива. І цілком імовірно, що закрита ЧАЕС незабаром піднесе нові радіоактивні сюрпризи. На ваш погляд, це драматизація чи попередження?
— Усе може бути. Зараз ми вимушені визнати, що погано вели переговори про закриття станції і майбутнє української атомної енергетики. Ситуація на станції справді тривожна. Висока вологість в «Укритті» призводить до пошкоджень металоконструкцій, а «активність» ґрунтових вод, що підтоплюють об’єкт, — до викиду пилу і сильного забруднення радіонуклідами. У той же час через обмеженість доступу в приміщення з високими полями радіації можливості забезпечити повний контроль немає. Я не впевнений, що, умовно кажучи, завтра на станції нічого не трапиться. І тому зараз найголовніше — зробити все можливе, щоб запобігти повторенню подібного економічного і психологічного потрясіння. Я думаю, що цього року ми поставимо крапку в переговорному процесі, знімемо перешкоди і будемо ініціювати здійснення задуманих проектів. Так, грошей не вистачає. Але минає час, і поки ми консультуємося — наявні спливають.
