Пішов з життя Степан Ковальчук. Він став відомим на весь світ із шпальти «Дня». 57 років Степан жив та був на горищі своєї хати, одначе, село Мончинці не знало й не відало про його існування.
Степан Ковальчук не пішов на фронт Великої Вітчизняної війни. Аби уникнути кари за дезертирство, прирік себе на самітницьке існування. Залишити горище і вперше вийти на своє подвір’я самітника лихо змусило. У вересні 1999 року померла його сестра Меланка. Раніше, ніж відправитися у світ, де немає ні радощів, ні печалі, нещасна заповіла йому, «щоб на десятий день після поховання зліз із горища». Степанове житіє серед людей виявилося коротким, як удар грому. Село порівнює покійного з пташкою, яку довго тримали у клітці, та раптом випустили на волю. Коли вже з боку СМІ світу підупав інтерес до «сенсації XX століття», Степан Ковальчук заслаб, зліг. «Мені вже тут недовго», — пригадую, сказав він минулого літа кореспондентові «Дня». Тоді склалося враження, що віруючий Степан поспішає на Суд Божий: «Тяжкий гріх узяв на свою душу...»
— Останні дні земного життя Степан Тихонович провів у хаті своєї двоюрідної сестри Антоніни Петрушенко. Поховали його за християнським звичаєм. За рахунок кооперативу зробили домовину, поминальний обід усім селом влаштували, — розповів голова мончинецького сільгоспкооперативу «Десна» Сергій Рибко. Старенька хата, на горищі якої минуло 57 літ життя Степана Ковальчука, виявилася нікому не потрібною. «Заповіту Степан Тихонович не залишив. Зробили б тут музей, та на ремонт будівлі кооператив не має вільних коштів», — бідкається Сергій Рибко.
