Команда Міжнародного анімаційного фестивалю «КРОК» готує черговий фестиваль, старт якого призначено на 25 вересня. Одним із незмінних учасників, вершителем доль, беззаперечним авторитетом для колег і, зокрема, для дебютантів був на ньому Олександр Татарський. Звістка про його передчасну, несправедливу смерть — біль і трагедія не лише для рідних і близьких, але й усієї світової анімації.
Важко зустріти людину, незалежно від віку, незнайому з «Пластиліновою вороною». Саме цим фільмом наш земляк, киянин Олександр Татарський «висадив» уяву примхливих глядачів столиці нашої спільної колишньої батьківщини, підкорив серця глядачів Союзу і світу, назавжди вписавши своє ім’я до списку кращих аніматорів планети.
Олександр Михайлович Татарський народився у Києві в 1950 році. Починав свою роботу на студії науково-популярних фільмів, у об’єднанні мультиплікації. Працював весело і важко та не завжди його розуміли, через це, як і багато талановитих людей тоді, поїхав до Москви, у пошуках творчого щастя. «Пластилінова ворона» була його дебютом у творчому об’єднанні «Екран», принесла славу, але не самозаспокоєння. Олександр працював багато і плідно. Його фільми — «Падав торішній сніг», «Новорічна пісенька Діда Мороза», «Зворотна сторона Місяця», «Знаки», «Путч», «Віднесені вітром», «Слідство ведуть Колобки» та багато інших отримали незліченну кількість найпрестижніших нагород на різних фестивалях і визнання глядачів.
У 1988 році Олександр Татарський разом із друзями організував першу незалежну студію анімаційних фільмів «Пілот», блискуче освоївши і професію продюсера.
Останній з його проектів — знаменита «Гора самоцвітів», яка об’єднує 52 казки народів Росії. Фільми з цього циклу зроблені російськими, українськими, білоруськими, вірменськими й іншими режисерами, і вже отримали не одну нагороду на відомих світових анімафорумах. У «Горі самоцвітів» є і його остання робота — повітряна і філософськи наповнена притча «Тлумачення сновидінь».
Його життя — як перерваний політ. Великий, сильний, розумний, щедрий, що вміє генерувати і втілювати ідеї, Татарський стільки встиг і стільки не зробив...
Його смерть — непоправна втрата для рідних і друзів, для колег і фестивалів, для анімації і культури загалом. Але залишилися учні і фільми, які будуть знову й знову дивитися сьогоднішні та майбутні покоління глядачів. І пам’ять про нього буде жити. Світла пам’ять...
