Сім років тому в невеликій залі Будинку актора, в яку насилу втиснулося 250 осіб, уперше пройшли «Сезони моди». Тривали вони лише три дні, хоч і іменувалися першим вітчизняним тижнем прет-а-порте. Представлено — лише з десяток колекцій. І все-таки це був певний прорив. Бо організаторам — у той час редакторові часопису «Єва» Ірині Данилевській та її чоловікові, що очолює рекламну агенцію «Янко», Володимирові Нечипоруку вдалися три важливі речі. По-перше, вивести українських дизайнерів із підпілля (важко уявити, що тоді, окрім Михайла Вороніна і Будинку моди «Хрещатик», широка публіка навряд чи назвала хоча б одне ім’я). По-друге, довести, що українські дизайнери здатні не лише реалізовувати цікаві, але виключно бездушні ідеї, а й робити справжнє прет-а-порте, тобто одяг для носіння. І по-третє, перетворити покази моди з шоу, коли глядачі поглядають на подіум знизу вгору, на нормальне професійне дефіле. Цю програму- мінімум організатори виконали.
Більше того, «Сезони» стали невід’ємною часткою культурного, світського й модного життя, яке нарешті з’явилося. З нагоди вже 15-х «Сезонів» (тисячі відвідувачів, близько 30 колекцій), що завершилися в неділю, ми запросили до редакції Ірину Данилевську. І спробували з’ясувати, якої еволюції разом із «Сезонами» зазнали їхні організатори. Наскільки сьогодні запитані роботи українських дизайнерів — не вузьким колом клієнтів, а вітчизняною промисловістю. Чи в ціні сьогодні індивідуальність, і з чим наші дизайнери можуть прорватися до світової моди. Подробиці — в найближчих числах «Дня».
