Відомому акторові Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки було 52 роки. Коли приїхала швидка допомога, лікарі нічим вже допомогти не змогли, і констатували смерть. За словами колег, Бондаренко закінчував монолог, тримаючи в руці згорток, що імітує немовля (в оповіданні «Беззаконня» він грав роль поміщика, якому підкинули дитину). Раптово Олександр Вікторович виронив з рук реквізит, і впав... Глядачі навіть не відразу зрозуміли, що акторові дійсно погано, і що це падіння не за сценарієм. До речі, вистава, яка стала фатальною в долі Олександра Бондаренко, — постановка-колаж, в основі якої чеховські «Строкаті оповідання» («Дочка Альбіона», «Довгий язик», «Обивателі», «Гаманець», «Беззаконня»). Виставу було створено два роки тому на основі самостійних акторських робіт.
Олександр Вікторович Бондаренко — корінний киянин. 1983 року закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. З 1984-го пов’язав свою творчу долю з Театром російської драми ім. Лесі Українки. Народний артист України, лауреат Державної премії України ім. О.Довженка, знімався в кіно і серіалах. Володів трагікомічним даром, чудово співав.
— У Олександра було дивне поєднання — високий акторський талант чудової людини, — розповів завідувач літературним відділенням Російської драми Борис КУРІЦИН. — В акторському середовищі такі якості — рідкість! Він був дуже доброзичливою, м’якою людиною, з приголомшливим почуттям гумору і незвичайно талановитим актором із трагіфарсовим талантом. А це теж в сьогоднішньому театрі рідкісний дар. Коли Бондаренко пішов із життя, на просторі українського театру ця ніша спорожніла!.. Він мав пристрасть до роботи, будучи досить відомим і солідним актором, Бондаренко із задоволенням брав участь у самостійних роботах. Він також мав гарне відчуття драматургії і акторсько-режисерський погляд, що допомагав йому у створенні ролей. Практично всі його пропозиції підтримувалися керівництвом нашого театру і відразу йшли в роботу. Можна пригадати такі успіхи, як «Виграшний квиток», створений разом із Надією Кондратовською і чеховське оповідання «Беззаконня» (що увійшло до вистави «1001 пристрасть, або Дрібниці життя»), яке стало фінальним у його житті. Олександр був сповнений планів. Він хотів зіграти оповідання Горького «Жінка з блакитними очима» (це була б його самостійна робота). У них з Надею був чудовий дует не лише у житті, а й на сцені. Вони обоє приголомшливо співали (як професійні вокалісти), виконували кожну пісню як маленьку виставу. Глядачі дуже любили Бондаренко, і кожну його появу на сцені зустрічали оваціями. Сашка поважали і любили колеги. Кажуть, що такий відхід з життя, коли актор вмирає на сцені — милість, але мені здається, що Бог все-таки рано забрав його до себе. Для колективу театру смерть Олександра — трагедія, це трагедія і для родини, і для друзів, і для прихильників творчості Бондаренко.
— Звістка про смерть Сашка стала для мене шоком, — зізнався народний артист України Олександр БИСТРУШКІН. — Ми були знайомі багато-багато років. Він дуже серйозно ставився до своєї професії і викладався на сцені стовідсотково. Міг зіграти високу драму і легку комедію. Його любили глядачі. Саша був чудовим сім’янином, а їхня пара з Надею Кондратовською була зразком. Дуже добрий, світлий, з тонким почуттям гумору чоловік. Коли йдуть із життя такі чудові люди — це дуже боляче.
