Один із найвідоміших рудих сучасності відвідав днями Київ. Борис Беккер, ніби й не було кількох років розлуки з великим тенісом, наочно показав киянам, як треба справлятися з маленьким жовтим м’ячиком, щоб одночасно з грою дарувати численним шанувальникам задоволення від її споглядання. А змагалися заслужені ветерани ракетки, а окрім Беккера, це Томас Мустер, Анрі Леконт та Патрік Кеш, на київських кортах «Наука» під патронатом російської компанії «ТВЕЛ» та української НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ».
Беккер, який без видимих зусиль виграв за кар’єру $25 млн. на 49 професійних турнірах. Більшу їх частину блідолиций рудий німець, який має особливу пристрасть до дівчат негроїдного типу, заробив на стику вісімдесятих та дев’яностих, коли трейд-марка давала її володарю фантастичний на ті часи дохід. У 1986 році Беккер виграв Уїмблдонський турнір, найпрестижніший з усієї серії Великого шолома. Тоді веснянкуватому Борису був усього 21 рік. Досі він наймолодший володар головного тенісного трофею світу. Втім, у Києві був зовсім інший Беккер. Без карколомних кульбітів біля сітки, без шаленої швидкості, але з тією ж приголомшливою логікою гри, яка завжди була його козирем. На київських кортах грала хоч і дещо постаріла, але до гвинтика налагоджена німецька машина. Беккер завжди знає, куди послати м’яч, недосяжний для суперника. Єдине, що може зупинити машину, — втома металу. А саме — вік. Борису зараз тридцять вісім. Іноді, але не з дуже великим бажанням, він бере участь у комерційних турнірах. Іноді, тому що, окрім 25 мільйонів доларів, у німця є ще ряд прибуткових справ. Одна з них — рекламне агентство, почесним клієнтом якого є Андрій Шевченко.
Взагалі, шана й хвала організаторам за те, що змогли виманити цього німецького лиса з нори і запросити до Києва. Про столицю нашої батьківщини Борис знає небагато. «Випала можливість помандрувати», — говорить він. І, напевно, не варто ображатися на Беккера за повну відсутність знань про Україну. Видатним спортсменам прощається незнання геополітичних особливостей країни, в якій він перебуває. Один із гостей турніру — австрієць Томас Мустер — ще спромігся назвати Київ матір’ю міст руських, але цим справа й обмежилася. Ні Леконт, ні Кеш, який розчарував на київському турнірі, сказати про Україну хоч щось були явно не готові.
Крім Беккера, вразив у Києві й Мустер. Грав собі австрієць у посередній теніс усю кар’єру, а наприкінці її — як біс у ребро. Взяв і виграв відкритий чемпіонат Франції, чим і увічнив себе в історії. На турнірі в Києві він змагався як лев, але поступився у фіналі Беккеру — 6:2, 7:5. Але було видно, що тут — давня суперечка, і ніякого позерства, чим ряснів матч австрійця з Анрі Леконтом. До цього поєдинку рахунок в особистих партіях був 3:1 на користь Беккера. Щоправда, Мустер встиг порадувати любителів комерційного тенісу артистичними вигуками, шпурлянням ракеток та іншими атрибутами екзальтованої гри, якими він славиться. Але Анрі Леконт, з усією до нього повагою, — не велике цабе. Послужний список із дев’яти перемог на турнірах Masters виглядає явно скромніше від інших учасників. У Мустера таких перемог, наприклад, 44. Тому за передстартовою диспозицією півфінали турніру Беккер — Кеш і Леконт — Мустер були передбачувані. Фаворити без проблем здобули перемоги у своїх укорочених — односетових — поєдинках, а у фіналі розіграли практично драму.
Турнір, за словами організаторів, може стати традиційним. Єдина ложка дьогтю — це напівпорожні трибуни «Науки». Ціни на квитки відверто кусалися: від 250 до 750 грн. І статус протистояння тут не грав ніякої ролі. Дорого. Не настільки українці скучили за тенісом, за яким, відверто кажучи, особливо й не скучали, щоб платити такі гроші. З іншого боку, ті, хто спостерігав за турніром, отримали невимовне задоволення. Так що вирішуйте самі, чи йти вам у наступному році на аналогічний турнір.
