Завтра в Ужгороді почнеться V Міжнародний телерадіофестиваль «Мій рідний край». Його мета — «показ конкурсними документальними фільмами, телевізійними і радіопрограмами процесу духовного відродження національних меншин, культурних надбань і цінностей всіх етнічних спільнот, які мешкають на території кожної країни». Організаторами фестивалю виступили Держкомтелерадіо, Закарпатські обласна державна телерадіокомпанія, облдержадміністрація і обласна рада. Генеральний спонсор фестивалю — Закарпатський обласний комітет СДПУ (О). Розповісти про цю культурну подію докладнiше «День» запропонував генеральному директору Закарпатської ОДТРК Петру ПЕТРИКУ.
— Цього року у фестивалі беруть участь 20 країн, які надіслали свої програми. Серед них — Китай, Австрія, Словенія, Голландія, Сербія і Чорногорія, Швейцарія, Хорватія, Болгарія, Німеччина. І, звичайно, Україна (українські ТРК надіслали майже 50 програм). Крім того, в якості почесних гостей і спостерігачів на фестивалі будуть представлені Азербайджан, Молдова і Росія. Таким чином, цьогорічний фестиваль дійсно репрезентативний — 23 країни (минулого року було 14).
— А як ви вважаєте, чи достатньо програм iз проблем національних меншин в українському інформаційному просторі?
— Якщо у попередніх фестивалях від України брали участь тільки державні телерадіокомпанії, які готують програми як для національних меншин, так і про національні меншини, то цього року дуже багато вже і недержавних ТРК (майже половина) — особливо добре представлений Схід України. І це про щось говорить. Але якщо порівнювати із нашими сусідами, особливо з румунами, з угорцями, то в них всі регіональні студії (в першу чергу, йдеться про радіо) готують набагато більше програм для національних меншин. В тому числі — і для українських діаспор. Наприклад, у Румунії тільки за останні декілька років відкрилося чотири редакції програм українською мовою. До речі, наш фестиваль — це чудова нагода для журналістів, які готують програми для українців, що проживають у Словаччині, Угорщині, Румунії, Литві, Польщі, поспілкуватися між собою і обговорити спільні проблеми.
— Чи відображають програми, представлені на фестивалі, — і українські, і закордонні — реальні проблеми нацменшин? Чи йдеться про наочну «фольклористику»?
— Ні, ніяких «концертних варіантів». Якщо говорити, наприклад, про програми для українців за кордоном, особливо про ті, які виходять регулярно (наприклад, раз на тиждень), то це програми, які показують реальне життя українських діаспор, в тому числі, звичайно, і культурне, і політичне, і соціальне, і економічне. Те ж можна сказати і про програми, які робляться про національні меншини в Україні (і для них). На фестивалі ми допустили до конкурсу майже 200 програм — ні однієї нема чисто фольклорної. Це може бути репортаж зі свята (наприклад, угорська студія зробила репортаж зі свята ромів), але це, знову ж таки, — не тільки пісні, але й проблемні інтерв’ю.
— Як ви взагалі оцінюєте діяльність вітчизняних ЗМІ щодо підвищення рівня толерантності у нашому суспільстві? Чи, можливо, вам відомі випадки, коли саме ЗМІ загострювали якісь міжнаціональні конфлікти?
— На наше щастя, за п’ять років існування фестивалю в нас не було жодної програми, яка була б конфліктною, з точки зору тієї чи іншої національної меншини, яка проживає в тій чи іншій країні. Принцип толерантності для нас є основним. До речі, ідея проведення фестивалю виникла в 1998 році на одній з міжнародних конференцій, під час відомих подій в Югославії, пiдставою для яких стали саме міжнаціональні відносини. І ми вирішили об’єднати журналістів, які готують програми для національних меншин, і показати, що саме ЗМІ, в першу чергу електронні, повинні сприяти миру та злагоді, показати, що може статися, коли цього немає.
Цього року до проведення фестивалю підключилася також Європейська асоціація етнічного мовлення (Австрія). І крім перегляду програм (це само собою) у нас буде дуже багато «круглих столів», тренінгів, обговорень гострих питань тощо. Крім того, ми програми фестивалю транслюємо по обласному ТБ і радіо, так що їх можуть подивитися не тільки члени журі і учасники фестивалю, але й усі глядачі області.
— А на загальнонаціональний рівень виходити не намагалися?
— На жаль, у попередні роки нам цього не вдалося зробити, хоча це декларувалося і УТ-1, і Українським радіо. Але цього року на фестиваль приїжджає представник «Інтеру», який буде відбирати програми. Мушу сказати, що, на превеликий жаль, фестиваль має, можливо, більший резонанс за кордоном, ніж у нас. Литовське ТБ, наприклад, навіть отримало грант на зйомки фільму про наш V фестиваль — для трансляції на загальнонаціональних каналах Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Естонії, Латвії і Литви...
— А як ви вважаєте, чому фестиваль має більший резонанс за кордоном? У нас немає міжнаціональних проблем?
— Розголос за кордоном можна пояснити ще й тим, що на сьогодні фестиваль такого змісту — єдиний у Європі. А в зв’язку з тим, що наші найближчі сусіди вступають у Раду Європи, а однією з головних умов для цього є підтримка національних меншин, фестиваль зараз є досить популярним у них. А ми просто самі себе не навчилися як слід рекламувати...
