Виставка «Kunstraum Deutschland» в Центрі сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії справляє враження певної строкатості, розкиданості в тому, що стосується художнього наповнення.
Дійсно, тут експонуються твори настільки відомих, наскільки й різних персон. У кожного своя манера, своя жанрова орієнтація, свій темперамент, чи що. Першовідкривач відео- та медіа-арту Нам Джун Пайк із його нагромадженнями моніторів безмежно далекий від суворого, раціонального майстра концептуалізму Джозефа Кошута, так само як і від досить традиційного армана де вріє. Мабуть, єдине, що об’єднує цих творців — те, що кожен свого часу встиг пожити й попрацювати в Німеччині. І тут німцям, звичайно, можна лише позаздрити.
Проте те, що здавалося раніше ріжучою бритвою радикалізму, нині здається затишною старовиною. Таким є «Свічкове телебачення» Пайка. Свічка, яка горить всередині випотрошеного корпусу старенького, мабуть ще чорно-білого телевізора, розчулює й налаштовує на ліричний лад, як і «Мешканець Iнтернету» того ж митця — майже комічна істота, складена з корпусів старовинних радіоприймача та телевізора, в яких блимають без зупинки вже сучасні екрани, обвішані раритетними фотоапаратами та телекамерами. Навпроти цих взірців старомодного ТБ — гостроактуальні композиції Магдалени Єтелової, світлини військових фортифікаційних споруд часів Другої світової війни з виконаними на них, білим по темному, тривожними сентенціями на зразок «Площа насильства».
Роботи Єтелової зовні схожі на композиції Кошута. В основі останніх, проте, лежать принципово інші концепції. Власне, там і немає нічого, окрім концепції, максимально вільної від будь-яких засобів вираження. Напрямок, якого Кошут дотримується вже декілька десятиріч, так і називається — «концептуалізм». У ЦСМ представлено декілька типових для цього митця панно, оформлених у вигляді словникових статей, де тлумачаться значення таких слів, як «пурпуровий», «гучність» і «сковорідка». Лише слова й букви, нічого більше, щоправда, останнє «полотно» справді революційне — до нього додається справжня, важкувата сковорiдка
Арман де вріє — митець, який принципово пише своє ім’я з маленької літери, навпаки, серед усіх інших виглядає на рідкість урівноваженим, майже класичним. «Галявина», скомпонована з сухої трави на білому аркуші, чи аплікація з сухого листя «2 днi під огорожею з терну — жовтень» — в цьому є щось тепле, навіть дитяче.
Взагалі, вернісаж, який мав зібрати лідерів авангарду, виглядає доволі традиційно. Велика частина творів — малярство, і малярство дуже добре. Пластичні, насичені абстрактні полотна Пера Киркбі (по-моєму, це найкраще з усього виставленого), графіка Тоні Крегга, могутній експресивний «Прапор 9-4-85» Армана, розписані металеві об’єкти «Тут і там» Айзе Еркмена — разом вийде справжній екскурс сучасними малярськими стилями. У руслі нинішнього загального повернення до полотна — дуже навіть сучасно.
Ну й, повторюся, німцям можна позаздрити. Вони зуміли все це вчасно роздивитися й зібрати. Як подумаєш, скільки світових імен, фундаторів різноманітних «-ізмів» у мистецтві не просто пройшли через Україну, але народилися й виросли тут, і скільки від них у нас залишилося...
