«День» вже писав, що 2010 року музей отримав грант Посольства США в Україні, призначений для реставрації унікальної культурної колекції письменника. 39 тисяч доларів вручив керівництву музею посол США Дж. Теффт, який спеціально приїжджав до Ялти.
— Напередодні 151-ї річниці від дня народження Антона Павловича, що відзначається 29 січня, ми взялися до освоєння наданої суми гранту, — розповіла заступник директора з науки Будинку-музею А. Чехова Алла ГОЛОВАЧОВА. — Важливість цієї акції визначена високою культурною значущістю меморіального будинку великого письменника — пам’ятки культури національного значення, що здобула світову славу. Давно назріла необхідність привести до ладу одинадцять тканинних експонатів, які розміщені у вітальні та в робочому кабінеті Антона Павловича. Це три старовинні мереживні занавіски (ламбрекени), оббивка дивана, стільців і крісел, оксамитові скатерті на столиках в кабінеті. Після більш ніж вікового використання все неабияк зношено, і меблі нам доводиться покривати чохлами. А відновлення первинного вигляду поверне інтер’єру свіжість, наповнить кімнати Чехова тими кольорами, які гармоніювали з об’єктами мистецтва, що є тут, живописом, відповідатиме естетичному рівню «срібного століття».
— Розкажіть про історії цих речей, як вони потрапили в будинок Чехова?
— За спогадами сестри письменника, створювача нашого музею і першого його директора Марії Павлівни, коли сім’я Чехових переїжджала 1899 року з Мелехова до Ялти, для нового будинку купили гарнітур червоного дерева в стилі «жакоб»: стіл, книжкову шафу і два стільці. Стіл був вкритий оксамитовою скатертиною, обшитою бахромою. Стільці обтягнуті смугастим шовком. Кольорові скатерті, привезені з Москви, вкривали столики-підставки, на яких за традицією того часу розміщувалися фотографії в рамках, скульптури, невеликі декоративні речі. На сучасних світлинах видно, що скатерті, які розміщені на колишніх місцях, вимагають реставрації. Нині цікаву, але неабияк потерту декоративну оббивку канапи, стільців і крісел доводиться приховувати під білими чохлами, аби не створювалося хибне враження про господаря, — адже всім шанувальникам Чехова відомо, яким акуратистом — майже до педантичності — був він і в побуті, й у творчості. Складана лавка, прибудована господарем в кутку кабінету, була куплена в Ялті. На ній — старовинна дерев’яна різьблена скринька. Дві таких скриньки були подаровані Антонові Павловичу Костянтином Сергійовичем Станіславським 17 січня (за новим стилем — 29 січня) 1904 року в Москві, на сцені Художнього театру, в день народження письменника і в день прем’єри спектаклю «Вишневий сад». Можна собі уявити, як Чехов і його рідні виносили в сад цю складану лавку, обтягнуту щільною тканиною, аби відпочити під покривом посаджених ним дерев, вдихнути аромат його улюблених троянд. У лютому 1904 року, коли в кабінеті розставляли подарунки, що прийшли з Москви, лавку призвичаїли під одну із скриньок. Другу скриньку поставили поряд на стілець червоного дерева в стилі «жакоб». Турецька канапа з трьома великими подушками і двома валиками була привезена з Москви і встановлена в кабінеті, в невеликій ніші за письмовим столом письменника, аби на неї можна було прилягти відпочити, не переходячи в спальню. Господар і його гості дуже любили м’яке крісло в кабінеті. Щодня після обіду Антон Павлович зручно влаштовувався в ньому і читав газети, які отримував у великій кількості. На одній з фотографій початку 1900-х років Антон Чехов знятий в цьому кріслі поряд з Іваном Буніним. Любив сидіти в цьому кріслі й близький друг сім’ї — художник Ісаак Левітан, який гостював у Чехових взимку 1899 — 1900 років.
— Повернений речам первісний вигляд дасть можливість відчути особливий дух Білої дачі, природність якої відзначають відвідувачі?
— Безумовно. Невигадливість, наповнену високою емоційністю. Про це говорять і наші сучасники, це відзначали і відомі люди, наприклад, Костянтин Паустовський, який написав в нарисі «Легка пам’ять»: «Давно замовкли в ньому голоси Купріна, Горького, Мамина-Сибіряка, Станіславського, Буніна, Рахманінова, Короленка, та відгомін їх як би жив у будинку. І будинок чекав їхнього повернення». Письменник Леонід Малюгин, автор п’єси про Чехова і його художньої біографії, зазначив: «Ялтинський будинок-музей Чехова відомий в народі під ім’ям «Будиночок Чехова». Це пестливе зменшувальне не випадкове. Мені доводилося бувати в багатьох літературних музеях — і в нашій країні, й за кордоном, — і жоден з них не викликав такого відчуття затишку і задушевності, як цей білий дім. Відчуття таке, що прийшов не в музей, а в гості. І навіть не в гості, а до друзів». Реставрація речей чеховського будинку допоможе зберегти цю достовірність для наступних поколінь відвідувачів, які спеціально приїжджають до Ялти з різних країн світу.
