Здається, прихід 2001 року вже переломив одну нашу багаторічну традицію — звіряти новорічні години виключно з телевізійними. Чекати веселощів, барв, яскравих вражень передусім від телевізійного екрана. Напевно, багато кому з нас минулі нові роки легше пригадати за... ну, скажімо, «Старими піснями про головне» від ГРТ, ніж за якимись власними карнавальними враженнями... Однак нинішнє свято на Хрещатику, схоже, таки затьмарило для киян те, що відбувалося в телеящику. У цьому і пересвідчилися кореспонденти «Дня», розпочавши вчора телефонне опитування про телевраження останніх днів. Майже всі наші експерти піднесено говорили про феєрверки, красу новорічної головної площі столиці — майдану Незалежності, і мало хто був задоволений телепередачами. Втім, хоч би як це було образливо телевізійникам, — може, це не так уже й погано, що принаймні хоча б у свято віртуальна реальність програла справжній реальності?
Ну, а якщо серйозно, то, звичайно, новорічний екран проілюстрував і наші давні (на жаль!) телепроблеми. Передусім, звичайно, безмежне засилля російської попси, під яку вже геть «лягла» (в стилі, інтонаціях) і наша власна. Це і брак яскравої, оригінальної теледраматургії. Використання тих самих схем не найкращого стилю смаку та інтелектуальної якості, що набили оскому (чим вирізнялися і «Особливості інтернаціонального Нового року» на «Інтері», і «Новорічний комедійний квартет» на «1+1» , і «Новий рік по-новому» на «Новому каналі» ). Втрата традицій справжнього репортерства, скажімо, діалоги ведучих прямого включення УТ-1 з учасниками свята на майдані Незалежності в новорічну ніч були настільки примітивні і передбачувані, що шкода було вже не стільки глядачів, скільки самих телевізійників. Зате пафосу, зате майже дитсадківського захоплення масовиків-вигадників було неміряно...
Здивувало також і те, що в нашому святковому новорічному ефірі практично не було яскравих програм, які запам’ятовуються і які намагалися б якось осмислити шлях, уже пройдений Україною в останньому сторіччі, десятиріччі і те, що нашій країні та її громадянам треба ще зробити. Не було оригінальних політичних, економічних, соціальних аналізів та прогнозів, програм у стилі «лайф», що запам’ятовуються, я вже не кажу про осмислення наукових, технічних проривів людства і тих проблем, які йому треба буде вирішувати в новому столітті... Маскультура захлеснула новорічний екран, і видовище це було досить убоге, на тлі якого новорічні заставки від «1+1» , до речі, здавалися взагалі джерелом філософської думки та сприйняття наших традицій, історії, сьогоднiшнього... Коли елементи оформлення виглядають глибшими, ніж тексти... А цитати (скажімо, в парфьоновському «300 років Новому року» або в тих же «Старих піснях... Постскриптум» ) цікавіші за оригінальні нинішні ідеї, — це вже, може, і не постмодернізм? А постпрофесіоналізм? Або мегакриза? Залишається тільки сподіватися, що ефір подальших днів розвіє наш глядацький песимізм...
КОМЕНТАРI
Юрій САЄНКО, доктор економічних наук, Інститут соціології НАН України:
— У мене сумне враження від новорічної програми. Дуже занижено рівень професіоналізму, і все опущено до рівня повсякденного сприйняття і потурання повсякденним смакам, грубо кажучи, жлобів. Навіть Таїсія Повалій, співачка, яка за своїм професійним та внутрішнім рівнем здається сильною, талановитою особистістю, яка володіє смаком, усе одно весь час опускалася до рівня виключно масової культури. Нині, мені здається, відбувається загравання із сірою масою споживачів мас-культури. І режисери, і актори чомусь шукають популярності саме серед цієї групи населення. А колись була орієнтація на вишуканіші смаки, інтелект і потреби. Мені здається, що в культурі загалом і на телебаченні зокрема зруйнувалася певна система цінностей. Невже тому, що наші «грошові мішки», які «утримують» телевізійні канали, також вийшли із цієї сірої маси? І свої запити вони зробили національними запитами? Але чи не час уже «цивілізуватися» і їм?
Валерій ХМЕЛЬКО, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології:
— Я не дуже багато дивлюся телевізор. Проте цього року я спробував подивитися три канали: УТ-1, «1+1» та РТР. Те, що показувало «1+1», — «Старі пісні про головне. Постскриптум», — мені видалося найбільш цікавою і найбільш відповідною до Нового року програмою. Найменш привабливий вигляд мала частина того, що показувало УТ- 1, хоч окремі номери були гарні. Однак загалом усе виглядало як концерт для звіту. У режисурі, темпоритмах, переходах було мало новорічного. Не вийшло цілісної картини.
Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик:
— Найбільшим враженням (не в новорічну ніч, а в передсвяткові дні) була програма «Без табу» («1+1») — це казкова мелодрама про дівчинку, яка потрапила в давку в кінотеатрі і перебувала в комі чотири тижні, але її все ж таки виходили. Це дуже зворушливо, такий новий сентименталізм (я особисто сприймався це дуже емоційно). Така концентрація доброти в наш час просто несподівана і фантастична. І це в чомусь було різдвяною казкою — за всіма законами жанру, коли добро все-таки перемагає зло. Це для мене був якийсь концентрат і телевізійності, і гуманності і, власне, професіоналізму.
Все інше я бачив фрагментарно, але, на мій погляд, такої бездарної новорічної ночі на телебаченні давно не було — це стосується і московських каналів, і українських. Власне, українські канали також показували російські програми. Той самий Микола Фоменко «стрибав» з каналу на канал. Однакові пісні, однакові скетчі, однакові розіграшi. Єдиним, що люди сприймали як щось святкове, були ігри («Перший мільйон», КВН тощо). Плюс фільми, звичайно. Але фільми ті ж самі, програми ті ж самі. Словом, не було чогось принципово нового. І тому, на мій погляд, все це було переважно нудно і бездарно. А оскільки, якщо киянам хоч є куди піти, а у провінції йти нікуди, можна сказати, що свята не відбулося для більшості людей, які не вміють зробити собі свята, а вміють тільки бути глядачами. І от для цих глядачів зустріч нового століття і тисячоліття була пісною...
Вадим СКУРАТОВСЬКИЙ, мистецтвознавець:
— Мені тотально не сподобалися новорічні програми і українського, і російського ТБ — абсолютно жахливе засилля кiчуі, відсутність будь-якого смаку в усіх цих програмах. А крім того, повна глухота до можливості імпліціювати в телевізійну картинку або закадрову звукову доріжку хоч би якісь елементи або візуальної, або звукової культури минулого. Нехай назвуть мене консерватором, але не можна ж весь час годувати телеглядача тільки «поточним» кiчем — і світовим (планетарним), і російським, і українським. Я, принаймні, чекав від вітчизняного телебачення якоїсь частки здорового консерватизму, але цього не побачив. Справа в тому, що весь час по ТБ я бачу, умовно кажучи, тільки «поточну» естраду. Мені це вже нецікаво, хоч, можливо, справа і в моєму віці.
Валерій ІВАНОВ, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:
— Напевно, як і будь-який телеглядач, я в новорічну ніч «пройшовся» по всіх каналах, які доступні у Києві. Зупинявся, в основному, на російських каналах — РТР, НТБ та інш. Все-таки якість розважальних передач там вища, ніж у наших телевізіників. А на наших каналах варто було дивитися, в основному, тільки фільми. І новинні програми також нічим особливо не порадували, хоч інформацію про новорічні події давали досить-таки оперативно.
Юрій ІЛЬЄНКО, кінорежисер:
— Мене приголомшило, що початок нового сторіччя і тисячоліття не запропонував жодної нової ідеї, жодної нової особи, жодної нової упаковки. Я коли побачив «Блакитний вогник» (РТР) ... Що це таке? Як це розуміти? А уже коли я почув до болю знайомі звуки гімну Радянського Союзу, я зрозумів, що, напевно, спутав сторіччя. Тому я зосередився на шампанському, яке в цей раз було надзвичайно хорошим (я знайшов пляшку грузинського шампанського) і зрозумів, що хоч щось є справжнє і нове. Що ж до вітчизняних каналів, я якось не побачив особливих відмінностей з тим, що пропонували російські — взяти те ж нескінченне калькування «О счастливчик!». Це свято було святом побитої міллю білизни, яку вивісили сушити на мотузки, які прогнили. Для мене єдиним новим і незнайомим обличчям, яке промайнуло на телеекрані, був якийсь російський хлопчик-репер (здається, Децил), все решта було просто катастрофою уламків двадцятого сторіччя.
Іван МАЛКОВИЧ, поет, видавець:
— Можна констатувати абсолютну відсутність суто українського сучасного музично-розважального продукту — такого, щоб було видно, що це вже третє тисячоліття. Тому що коли переключалися, наприклад, на Перший національний канал, що можна було побачити? У співаків — чорні костюми, білі сорочки, такі всі дуже напружені, співають правильно. Зрозуміло, що російське телебачення — одне з найпотужніших у світі (в першу чергу за людськими ресурсами, до речі, там є багато і українців) і що нам складніше, але мені здається, що просто ніхто не дбає про те, щоб на телебаченні було щось суто українське. Ну, а казати про те, що українські канали «крутять» росіян... не знаю. Це, звичайно, вигідно — не треба самому придумувати, але мені здається, що це не дуже цікаво. Це прикро. Я трапив був на момент, коли українська пісня звучала — «Ти мене підманула», але якось дуже пародійно. Оця Корольова в стрічках — мені здається, що це не дотепно, вони ж росіян не зображали з балалайками і так далі. Краще вже нічого не робити, ніж робити таке. У нас є прекрасне слово — «шануймося», але ми чомусь не вміємо шануватися. Не треба самопишатися, але треба вміти достойно щось зробити — хай півгодини, але достойного продукту. Цього, на жаль, не було.
Пiдготували
Наталя ТРОФIМОВА, Михайло МАЗУРIН, «День»
