«Ваш квиточок!?» Парирувати випад контролера, який підійшов у міському транспорті, радянським анекдотом: «Мій!», — сьогодні краще не намагатися. Особливо, якщо ви — не упевнений у своїх силах майстер бойових мистецтв, у вас у кишені немає закомпостованого квитка, проїзного, пенсійного чи якого-небудь іншого посвідчення, що дає вам право відчувати себе перед обличчям «грози тролейбусів» нормальним громадянином цивілізованої держави. Животрепетні історії про конфлікти «зайців», а іноді й тих, хто оплатив проїзд, потрапив під гарячу контролерську руку, з «двійками» охоронців своєчасного компостування (які об’єднуються, треба вважати для показності, у когорти) ризикують стати класикою сучасного фольклору. При бажанні — їх можна перераховувати десятками. Непосвячені не завжди виправдано вважають контролерів «відморозками», відносять їх до мало на що здатної (виключаючи витіюваті погрози, не зовсім цензурні висловлювання і фізичні розправи зі знахабнілими «зайцями») частини соціуму і злегка побоюються. Щоб скласти свою власну думку, можна здійснити безквитковий рейд і, якщо «пощастить», «поспілкуватися» з ними...
Але, як показала кореспонденту «Дня» (будемо відверті — через відсутність кіоскa на одній iз тролейбусних зупинок, кондуктора і квитків у водія — безквиткового) остання зустріч з контролерами, представники цієї ненависної професії бувають різні, хоч і живуть за певними правилами. Витяги з офіційних — розклеєно в усіх тролейбусах, автобусах і трамваях. Негласні — відомі небагатьом. І саме вони, ніде не зафіксовані, як зізнався один з контролерів, є основою їхньої організації.
Виявилося, що проблем у контролерів не набагато менше, ніж у тих, кого вони контролюють. Як підтвердження, кореспонденту «Дня» було представлено свіжі дряпини на обличчі і шиї. «Яка людина після такого буде в змозі з вами ввічливо розмовляти?», — пояснив він причину свого не зовсім коректного початку нашої бесіди. «Адже вона була без квитка і штраф, судячи з усього, платити просто не хотіла!» А йому, бідоласі, до кінця місяця, бачите, план треба було виконати. Останній день — а п’ять квитанцій ще не знайшли своїх «щасливих» володарів. А без плану, за його словами, чотири тижні роботи — коту під хвіст: «Не тільки не буде надбавки до мінімальної зарплати, але є ризик, що виженуть iз роботи».
Аргументація? Трудове законодавство? Контролер пояснив, що буква закону — у них не головне. За даними, підтверджувати які, називаючи себе, через очевидні причини контролери відмовляються, за вихід на той чи інший маршрут (залежно від його номера) треба віддавати від 5 до 10 гривень на день. І це, як з’ясувалося, не найбільша проблема в їхній трудовій діяльності.
Яка найбільша? — Старший контролер або, слідуючи більш відомій армійській термінології, «дід». Цей статус можна отримати, пропрацювавши півтора-два роки у «рядових», за наявності здібностей неабиякого «оратора» і організатора. Старший має масу привілеїв. Він керує бригадою (до 40 контролерів). Може не виходити на маршрути, не кажучи вже про відвідування тролейбусів. Може сприяти звільненню будь-якого непокірного, написавши скаргу вищому начальству. Тим більше, що звільнити контролера дуже просто. Як зізналися хлопці, поступаючи на роботу, вони відразу ж підписують... заяву про звільнення, треба тільки дописати дату. І — що найцікавіше — розподіляючи між підлеглими квитанції, «дід» часто не відмовляється від винагороди. Розцінки — гривня за штуку, гроші вперед.
Ось і виходить, що і робота у контролерів нервова, як, утім, і будь-яка інша в умовах нашої часто занадто ринкової економіки. І зарплати дуже низькі. «Лівих» грошей, слідуючи запевненням простих контролерів, у них не буває. Хіба що — не видати квитанцію. Та й те «небезпечно, міліція або, ще гірше, податкова». А там, скаржаться контролери, ціна службової провини незрівнянно вище.
На підтвердження своїх слів, співрозмовники, які забули про свої обов’язки, розкрили два примітні секрети. По- перше — вимагати штраф поза службовою територією (тролейбус, автобус, трамвай чи пункт маршрутного контролю) вони не мають права. А, по-друге, будь-яка скарга на них старшому може означати їхнє автоматичне звільнення. Щоправда, лякати їх цим, напевно, не варто. Раптом вони й так збираються звільнитися.
ОФІЦІЙНО
Сергій ЛИТВИНОВ, начальник Управління організації планування і аналізу доходів підприємства «Київпастранс»:
— Про викладені вище факти мені нічого не відомо. Принаймні, до мене і в наш офіційний відділ контролю з подібними скаргами жоден контролер ще не приходив. Все це або неправда, або поле діяльності для правоохоронних органів. Оскільки, на мій погляд, якби відбувалися такі зловживання, вони були б злочинні. Що стосується винагороди за квитанцію — це абсолютна нісенітниця. Можливо, у щось інше я б ще й повірив, але в це — ні. По-моєму, подібні заяви контролерів дуже схожі на спробу когось «зачепити». Скільки працюю — з такою інформацією стикаюся вперше. У мене є свої люди, які контролюють контролерів, і мені б про це доповіли. І, звичайно, заходи було б вжито. Ми б навіть повідомили до органів.
Що стосується заяв про звільнення без дати, то іноді це має місце. Наприклад, якщо ми бачимо, що людина пила або, працюючи раніше, прогулювала, пишеться заява і відразу обмовляються умови. Витримає — будь ласка. А то потім доводиться бігати за нею, шукати. Але це — поодинокі випадки, коли ми відверто не довіряємо людині, але хочемо їй допомогти у плані працевлаштування. Хоч останнім часом таких заяв ми взагалі не беремо, оскільки закон дозволяє брати людей на випробувальний термін. Два місяці — і, у разі чого, ми без заяви звільняємо. Можливо, такі заяви і бере хтось із старших, але без мого підпису вони не мають жодної сили.
